Кажуть, що мудрий погрожує пальцем, а дурень – кулаком. Цей афоризм повною мірою відображає ту ситуацію, що склалася (з подачі міністра Тимофія Милованова) навколо Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Його генерального директора звільнили урядовою постановою з дивним обґрунтуванням «у зв’язку з призначенням наступника». Оскільки таке важко відразу збагнути, наш кореспондент попросив Президента АФЗУ Миколу Стрижака прокоментувати цю «подію».

Кор.: Миколо Івановичу! Ви краще за інших обізнані з засадами Фонду, його діяльністю на теренах допомоги фермерським господарствам, відтак дайте Вашу оцінку тому, що вже відбулося і може відбутися надалі.

М.С.: Український державний фонд підтримки фермерських господарств був створений за ініціативи Асоціації фермерів та приватних землевласників України, відтак від самого початку й надалі вся його діяльність була підпорядкована головній меті – створенню в Україні якомога більшої кількості дієздатних фермерських господарств. Оскільки таке ж завдання стояло перед АФЗУ, обидві організації працювали пліч-о-пліч. Періодично цю діяльність помічала влада, іноді навіть намагалася якось допомагати. Коли чинному прем’єр-міністру хотілося продемонструвати свою симпатію до фермерського руху, в житті Фонду наставала світла смуга. Так було, зокрема, за прем’єрства В. Ющенка, Ю. Тимошенко, В. Гройсмана. Як тільки ставлення до фермерів змінювалося, це відразу ж позначалося на діяльності фонду: його керівниками призначали людей, далеких від фермерства, але відданих своїм покровителям. Щоправда, Володимир Гройсман допоміг нам відновити справедливість: до статутних документів Фонду було внесене положення про те, що його директор призначається виключно за погодженням з дирекцією АФЗУ. Але наразі бачимо зовсім інше рішення, підступне й цинічне. Схоже, що нинішня влада зовсім не хоче (або не вміє) рахуватися ні з чиїми думками, окрім власних. Навіть Президента вони, схоже, вже починають ігнорувати, бо їхні дії різко розходяться з його словами. В той час, коли В. Зеленський висловлюється про фермерів з пошаною й повагою, Т. Милованов на весь ефір обзиває їх глитаями (і які тільки вчителі вклали в його голівку таке слово?!).

На жаль, не тільки міністр сповідує пролетарську ненависть до годувальників нації. Його сподвижники теж не приховують своїх поглядів, які зводяться до того, що ось вони всього навчилися за кордонами і хочуть побудувати в Україні суспільство розвиненої демократії за західними моделями, а фермери, бачте, їм заважають. Як же ці неореформатори нагадують своїх попередників – комсомольців, які знищували працьовитих українських господарів, начепивши на них ярлики куркулів! Ці хлопчики й дівчатка ще не розуміють, що латифундисти й агрохолдинги не відродять ані славетних українських чорноземів, ані українського селянства, без якого ці чорноземи – мертві.

Кор.:Коли Ви очолювали Фонд, стосунки з владою були кращими?

М.С.: Було по-різному, але такої зневаги, як сьогодні, працівники Фонду й фермери ніколи не відчували. Та й Асоціація тоді була «на підйомі», державні діячі найвищого рівня мали за честь бути запрошеними на наші з’їзди, не боялися відвертого спілкування з фермерами, реагували на їх запити. Часи змінювалися, трибуни ставали нижчими, але спорідненість АФЗУ й Фонду була незмінною. Ми й Апалькова висували з намірами продовжувати таку співпрацю, але коли з проекту Держбюджету викреслюють «фермерські» статті, потрібен інший керівник. Такий, який мовчатиме навіть тоді, коли на його очах відбуватиметься урядова «гра в наперстки».

Кор.:Як, на Вашу думку, поведуться фермери в умовах жорсткого урядового пресингу?

М.С.: Не хочу пророкувати поганого, але вони тими чи іншими способами змусять державу зрозуміти, що без протекціонізму (причому не в інтересах кількох кумів чи родичів) в жодній країні фермери не працюють, і в нашій не будуть. Дайте (через Фонд) допомогу новоствореним і дрібним фермерським господарствам, а середнім і великим не заважайте розвивати свій бізнес – більшого від вас і не чекають. Тож і ви, панове, не чекайте, доки на Печерських пагорбах знову виростуть барикади, а столичні вулиці перегородять сільськогосподарські машини. Фермери тепер не одні: можу з певним задоволенням констатували, що разом із фермерами профспілка АПК з її регіональними відділеннями й осередками, Агросоюз, Асоціація сільських і селищних рад, ветерани війни на Сході, волонтери; в областях і районах створюються штаби захисту української землі. Та це лише початок. Цього разу селяни не дадуть приспати себе брехливими обіцянками. Влада цього не хоче розуміти, а суспільство все більше радикалізується. Розділяти, звичайно, можна, але владарюватимуть інші…

Спілкувався Володимир Ярошенко