ДЕ МОЇ ДВА ГЕКТАРИ?

На таке запитання має право кожен громадянин нашої держави ще від 2001 року, коли був прийнятий Земельний кодекс України. Проте запитати – ще не значить отримати. Люди старшого віку пам’ятають епопею з «ваучерною» приватизацією вітчизняного промислового ресурсу, коли замість частини заводу чи фабрики вони отримали дулю. Так само ошукали всіх, кому не довелося працювати в колгоспах: вони не отримали ані сотки після розпаювання сільськогосподарських земель. А за тих 2 гектари мали б свіжу копійку!

Отже, право (хоча й досить ефемерне) на власних 2 га землі у кожного українця є. Дехто навіть скористався ним – різночинці районного масштабу, працівники силових структур та інші «найдобірніші». Саме тепер, коли влада аж пріє, так намагається пропхнути під склепіння Верховної Ради закон про скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, настав час людям в областях, містах та районах пригадати, що земля за Конституцією України належить її народу. А відтак – об’єднуватися і разом штурмувати, поки не пізно, неприступні редути органів влади і домагатися того свого, що справді належить кожному з досі безземельних.

Зволікати й сподіватися на милість держави не варто, адже, за інсайдерською інформацією з Печерських пагорбів, звідти на «низи» вже надходять продиктовані західними «експертами» рекомендації: «ні в якому разі земельні ділянки не виділяти бажаючим їх отримати, під будь-яким приводом гальмувати на місцях реалізацію приватизаційних на цей рахунок прав населення, щоб не заважати (!!!) нормальному старту ринку землі». Йдеться про той самий ринок землі, котрий стане смертельною загрозою і безпеці, і незалежності України, і загалом нації, бо спочатку підуть з молотка землі, які поки що залишаються у державній власності, а потім – і всі людські паї, і фермерські господарства. Але першими вроздріб і оптом реалізують землі так званого державного резерву.

Розрахунок народних слуг простий: коли кожен українець окремо й поодинці звертатиметься у ті ж обласні служби Держгеокадастру, то сподіватися на успіх марно. Вам надішлють сто п’ятдесят відписок, а якщо знадобиться, то й більше. Аби запевнити, що вільних ділянок держзапасу вже немає; коли ж ви «несподівано» самостійно знайдете їх, то повідомлять, що нічого подібного, буквально за день до вашого звернення їх уже надано «іншим першим у черзі». Надумаєте ж до суду апелювати – будьте готові не один навіть рік оббивати його пороги, а вибороти своє законне право одначе не вдасться.

Максим Голосний, голова сільської ради, блогер (Дніпропетровська область) переконаний: єдиний варіант – звертатися напряму, безпосередньо в Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Хоч Держгеокадастр очолюють люди з обойми Володимира Зеленського, відтак «слуги народу» навряд чи стануть встромляти палиці в колеса гаранта Конституції, підставляти його і тим паче компрометувати…

Якщо протягом двох тижнів до Геокадастру України в Києві надійде з п’яти, семи чи й десяти областей бодай по п’ятсот, а краще по тисячі та більше заяв, високопоставлені чиновники не зможуть та й не зважаться проігнорувати настільки бурхливу лавину.

Коли ж цей «експеримент» підтримають нові законні претенденти на землю, особливо і в інших областях, це буде фактично тест для Президента Зеленського, перевірка його як слуги народу, а не олігархів чи міжнародних валютних фондів та різних міжнародних корпорацій, яким українські чорноземи особливо зараз не дають спокою.

Насмілиться відмовити Геокадастр – звертайтеся безпосередньо до В. Зеленського: порушуються конституційні права сотень тисяч українців!

Здавалася б, рішення зрозуміле й просте, можна рухатися вперед. Але…

У справі про отримання 2-х гектарів землі є один дуже делікатний момент, яким нинішні чиновники спекулюють, відмовляючи людям в отриманні земельних ділянок. Земельний кодекс, його ст.118, вимагає надання претендентом на земельний наділ картографічного матеріалу, який має чітко дати зрозуміти, де саме знаходиться ділянка, яку ви забажали приватизувати. І лише після цього, мовляв, можете приходити в органи земельних ресурсів. А це не так. Зовсім не так. Це, більше того, не що інше, як корупційна складова. Володіючи інформацією, де є вільні землі, а де їх немає, чиновники з корисливих для себе мотивів «роздають паї» винятково «своїм».

Конституційний суд України розтлумачив, що не претендент на землю повинен шукати вільну ділянку, а служби Геокадастру на місцях мають запропонувати йому. Захотіли ви, приміром, на Київщині чи Черкащині отримати у власність земельку, подавайте картографічне зображення земель держзапасу всієї області і чекайте рішення на свою користь. Так гласить чинне наразі у нас земельне право.

Далі ще цікавіше: згідно з рішенням Київського Апеляційного суду, «якщо ви знайшли для себе вільну ділянку і отримали згоду на її приватизацію сільської чи селищної ради, а Держгеокадастр раптом відмовляє на підставах, які не відповідають вимогам діючого законодавства, то і за таких обставин це дає змогу заявнику на підставі надуманої відмови одначе замовляти землевпорядній організації виготовлення необхідної

для приватизації документації».

Ви зрозуміли весь парадокс і цинізм ситуації? Вас усе одно намагатимуться загнати у Прокрустове ложе бюрократичної тяганини. Але в кінці тунелю вже почав мерехтіти несміливий вогник. Він дає надію на те, що лавина народних заяв (нехай навіть спочатку без повних пакетів необхідних документів) може завадити владі розпродати олігархам-латифундистам, а то й іноземцям сотні, тисячі й мільйони гектарів наших родючих українських чорноземів. Вони ж не самогубці, зрештою!

А зуміємо виграти битву – не тільки не втратимо рідну українську землю, а навіть зможемо отримати по 2 її гектари, щоб покращити добробут своїх родин.

Сподіваємося, що чесні вітчизняні юристи допоможуть своєму народу.

Підготував Володимир Ярошенко

(використані думки Максима Голосного, голови сільської ради з Дніпропетровщини) а