КАМІНЬ СПОТИКАННЯ МИКОЛИ СОЛЬСЬКОГО

Намагання Миколи Сольського провести засідання Аграрного комітету ВР в «своєму» ключі не принесли йому успіху: спочатку нібито заважали аграрії та радикальні активісти, а наступного разу, коли був оголошений «закритий» режим («без аграріїв і асоціацій» – цитуємо голову комітету), все одно не обійшлося без свідків: приглянути за роботою прийшов віце-спікер ВР, доктор юридичних наук, професор Руслан Стефанчук – щоб нерозумні діти часом хату не підпалили…

Але не свідки заважають Миколі Сольському, а власна непослідовність, що межує з непорядністю. Декларуючи на словах готовність до компромісу, він та його оточення навіть не гадають про жодні компроміси. Натомість в голові у кожного магічні числа (у кого скільки має бути землі), котрі вони переводять у площину власного добробуту та вигоди своїх ляльководів. Все це робиться нахабно, цинічно, з упевненістю в повній безкарності. «Ми хочемо зробити вас щасливими»,– заявляє новітній Робесп’єр. Як тут не пригадати Французьку революцію з гільйотиною на Гревській площі Парижа! Якобінці теж прагнули зробити французів щасливими, а замість цього пролили ріки крові.

Стараннями таких панів, як М. Сольський, влада вже по самі вуха занурилася в маргінал, майже розчинилася в ньому. Вони ще не второпали, що «тітушки» і професійні «революціонерки» з числа «бабушок Черновецького» аж ніяк не замінять тих аграріїв, діалог з якими владі необхідний. Ці маргінали потрібні як декорації до того ганебного спектаклю, котрий зрештою «проштовхне» потрібний владі закон про земельний обіг і задовольнить «хотілки» закордонних «партнерів».

Шкода, але доводиться констатувати: Президент чи то зайнятий важливішими державними справами, чи то не може виплутатися з тієї павутини, яку на його голову навішують оточуючі блюдолизи, але знову повернутися лицем до земельної проблеми не знаходить часу. Та й що йому робити, коли щодня чує від своїх клевретів, що пропоновані ним реформи народу вигідні?

Натомість давайте розберемося хоч ми. Те, що пропонують Милованов із Сольським – це вже не аргентинський, бразильський, болгарський чи навіть мадагаскарський сценарій, а набагато страшніший. Це Апокаліпсис для українського сільського господарства, сільського поселенського укладу і зрештою для України як суверенної держави. Пружина народного спротиву почала стискатися, і рано чи пізно реакція настане: радикалізація всіх верств суспільства, безконтрольний обіг нелегальної зброї, селянські (а за ними – голодні) бунти, на придушення котрих прийдуть різного роду «миротворці».

Жодні аргументи, наукові викладки українських і зарубіжних фахівців навіть не читаються (бо для цього, крім освіти, потрібен розум). Не вивчається й досвід будь-якої країни, яка так само шукає свого шляху. Навпаки: вони повторюють, як мантру, обіцянку зберігати вірність своїй партії, не реагуючи ні на світло, ні на голос, ні на фізичну небезпеку. Як наркомани останньої стадії.

Отже, під селян підвели велику масу вибухівки, і здетонувати вона може будь-якої миті. Отоді вже «реформатори» зітхнуть із полегшенням: не потрібно буде фарисействувати щодо малого й середнього бізнесу на селі, бо не буде ні села, ні цього бізнесу, який вони задушать у зародку.

Вже навіть Світовий банк звертає увагу на те, що в бюджеті на 2020 рік, оголошений ООН як рік розвитку сімейних ферм, про цю тему мовчок. Відповідь та сама: «Ми вам зробимо добре».

Хвороби нашого суспільства не вилікує гільйотина. Нам потрібен не жорстокий Нерон, а мудрий Песталоцці. Але навіть цей майстер компромісу не зміг би говорити з наскрізь зомбованими «слугами народу». Вони дуже нагадують таких самих вірних партійців і комсомольців, які колись заганяли українських селян спочатку в колгоспи, а потім у братську могилу Голодомору.

Сольський – це фізично й ідеологічно слабка людина, яку помістили в клуню зі снопами стиглої пшениці й дали сірники. Його майже безмежна влада сьогодні – це палаюча державна клуня завтра. Але він неодмінно спіткнеться, і спіткнеться на рівному місці, на рівній українській землі.

Селяни, які опинилися на вістрі проблеми, змушені перечитувати Конституцію і готувати свою «земельну реформу». Адже свята українська земля – їхній останній рубіж. За ним – небуття…

Думки Президента АФЗУ Миколи Стрижака

Записав Володимир Ярошенко