Відкриваючи урочисте фермерське зібрання, Президент АФЗУ Микола Стрижак зауважив дві його особливості: по-перше, кворум виражений настільки явно, що немає навіть потреби скрупульозно підраховувати кількість делегатів; а по-друге – приємно бачити в залі ветеранів фермерського руху, а поряд із ними й підростаюче покоління українських хліборобів. Отже, фермерському роду нема переводу…

Виконавши разом зі співочим колективом «Дніпряночка» Гімн України, делегати й гості приступили до роботи. Передусім вони заслухали звітну доповідь свого Президента. Як завжди, Микола Іванович до папірців з тезами зайвий раз не заглядав, але й потрібних слів підшукувати йому не довелося. Адже весь період між минулим і нинішнім з’їздами АФЗУ він пройшов разом із фермерами, ділячи з ними тривоги й радощі, невдачі й успіхи, погоду й негоду. За цей час наш Президент став завсідником провідних телевізійних каналів, постійним автором цікавих публікацій у друкованих ЗМІ та на радіо, знайшов численних союзників у різних верствах суспільства і доклав іноді неймовірних зусиль для їхнього об’єднання навколо спільної мети. Не задля піару він це робив, а з огляду на політичну ситуацію, що розгорталася в державі. Разом із віце-президентами, членами дирекції АФЗУ та найактивнішими фермерами його бачили на мітингах під Верховною Радою й на Хрещатику, в Офісі Президента України та на засіданнях Аграрного Комітету Верховної Ради.

– Кожного разу, – підкреслив Микола Іванович, – наша мотивація була незмінною: збереження української землі сільськогосподарського призначення для народу України, згідно з Конституцією нашої держави. Саме така послідовна позиція дозволила нам об’єднатися з іншими аграріями, науковцями, профспілками, інтелігенцією, провідними політичними партіями, представниками інших патріотичних сил, більшість їхніх представників сьогодні є нашими почесними гостями. І кожна дія фермерів та їхніх союзників була виваженою, хоч інколи й не позбавленою радикалізму. Та інакше й не можна було діяти, адже нам довелося чинити спротив потужній і головне – тупій силі. Країна опинилася під владою так званої «монобільшості», яку ціною свого високого передвиборчого рейтингу привів до Парламенту новообраний президент Володимир Зеленський. Говорити про те, що в команді «зелених» бракує професіоналів із досвідом державотворення, навряд чи варто. Це сьогодні знають навіть діти. Маємо, що маємо, як любив говорити перший Президент. Краще давайте пригадаємо зустріч із Президентом, під час котрої ми сподівалися знайти з ним порозуміння у «земельному питанні». Готуючись до цієї зустрічі, ми дискутували з представниками нової влади на численних круглих столах, панельних дискусіях та мас-медіа. Хотілося вірити молодим урядовцям, допомагати їм у вирішенні найважливіших проблем. Однією з таких було й залишається так зване рейдерство. Майбутній міністр юстиції Денис Малюська тоді вразив мене своєю обізнаністю: він заявив, що знає не тільки про всі рейдерські оборудки навколо землі, а навіть прізвища тих «чорних реєстраторів», руками яких вони здійснюються. Ніби серйозно позиціонували себе й інші «слуги народу». Але не так сталося, як гадалося. Яблуком роздору, з якого почалося протистояння, виявилася земля. Про те, що рано чи пізно в Україні буде функціонувати ринок землі, говорилося вже не раз, але в кожного нового Президента, кожного уряду вистачало здорового глузду, аби не поспішати з його запровадженням.

Після затвердження Кабінету Міністрів риторика лібертаріанців почала різко змінюватися і вписуватися в формулу: говорити одне, думати друге, а робити третє. При цьому авторитет Президента якось знівелювався, перестав бути запобіжником на шляху непродуманих або навіяних чужими «експертами» реформ, а вірніше – їх імітації. Тепер про фермерів стали говорити як про ретроградів, які гальмують переможний поступ України на шляху реформування сільського господарства і ощасливлення «бабушок», виплеканих іще Черновецьким. Ось за таких передумов і відбулася наша «доленосна» зустріч з Володимиром Зеленським.

Скажу відверто: готуючись до зустрічі, я уважно перечитав передвиборчу програму кандидата в Президенти В. Зеленського. Ми його обрали, бо в цю програму повірили. У мене склалося враження, що й наразі з усієї Зе-команди він один нас розуміє і хоча б на словах підтримує. Такими були передумови нашої бесіди…

Президент підтвердив, що виконає всі свої передвиборні програми щодо розбудови демократичної України за європейським зразком. Він вислухав наші зауваження, навіть ніби зрозумів, чого від нього хочуть фермери, почав обіцяти їм державну підтримку і взагалі заявив, що основою нашої держави має стати середній клас, а на селі це фермери, сімейні фермерські господарства. За його словами, саме вони й будуть «улюбленими дітьми» Гаранта.

Що ж до тих заробітчан, які розбіглися шукати кращої долі в Польщі та інших сусідніх країнах, то Зеленський запевнив, що вживатиме дієвих заходів для їхнього повернення на Батьківщину, і саме вони повинні внести набутий у Європі досвід у розбудову вітчизняного середнього класу. А монополізм у всіх його проявах він вважає шкідливим і буде боротися з ним усіма засобами.

Знайшли спільну мову практично з усіх земельних питань, Президент нас почув і зрозумів. Навіть пообіцяв протягом 5-ти хвилин підписати указ про встановлення Дня фермера. Але щойно заговорили його клеврети – пішов різкий відкат у протилежний бік.

А подальші події (розформування профільного міністерства, звільнення нашого заступника міністра Віктора Шеремети, директора Фонду Юрія Апалькова, нахабний дерибан призначених фермерам грошей тощо) остаточно переконали нас, що не тільки «бояри вредні», а й цар не дуже добрий (або ж не зовсім дієздатний).

Взаємодія АФЗУ з Кабінетом Міністрів, успішно налагоджена за часів прем’єрства В. Гройсмана, стала для нових урядників небажаною, відтак стали зникати не тільки наші «паперові» пропозиції, а навіть їхні електронні копії. Отака «діджиталізація»!

Під час редагування проекту Держбюджету на 2020 рік АФЗУ пропонувала продовжити до 2025 року дію Концепції та забезпечити її фінансово. Міністр Т. Милованов дав нам геніальну відповідь: «А навіщо її продовжувати, вона вже втратила силу й не працює». Ніби про корову, яка постаріла й не доїться.

Як «відрегулювати» урядові документи, щоб позбавити фермерів підтримки – чиновники знають. Але коли «молоді обличчя» навіть не моргнувши оком обіцяють зробити нам «ще краще», стає не до жартів. Адже вони таки виконають ті ролі, на які їх заангажували олігархи, свої й закордонні: вони знищать українське село і пустять за вітром наше найголовніше багатство – землю.

Враховуючи викладене, можна зробити висновок: не варто витрачати час, енергію, ресурси, щоб наставити на розум «слуг народу». Назріла потреба в більш зрозумілих кроках. У вересні ми об’єднали свої зусилля з Аграрним Союзом, потім до нас долучилися наші профільні профспілки, національні свідомі організації, науковці тощо. Так виник Об’єднаний штаб захисту рідної землі, координатором котрого згодилася бути Ходаківська Ольга Василівна., доктор економічних наук і винятково енергійна жінка. Величезну й кваліфіковану підтримку ми відчули від досвідчених політичних гравців, якими є такі партії, як «Свобода», «Батьківщина», «Національний корпус» та інші. Вже пів року потужно крокуємо всі разом, і завдяки цій грізній ході народних мас під різноманітними, але незмінно патріотичними прапорами влада «монобільшості» потроху починає прозрівати. Поки що палітра думок щодо обігу землі строката, але поступово навіть у деяких народних депутатів починає складатися розуміння того, що землю робити товаром не можна.

Ми стали на стежку боротьби за землю, за фермерську долю. В цій боротьбі немає і не буде дрібниць. Кожне наше невірне слово, кожна необережна дія будуть шкодити спільній справі, тому будьте уважними, мудрими й відданими фермерству, бо тільки воно врятує Україну. Зараз ведеться підготовка до місцевих виборів, реформування сільських громад з метою децентралізації. Ми, фермери, повинні активно включитися в цей процес і зробити все від нас залежне, щоб не дати знищити села. Вже обридло опиратися діям влади – станьмо самі владою, разом із нашими союзниками ми це зможемо! Зрештою, фермери вже давно є в селах фактичною владою, бо, як відомо, влада, політика – це концентрований вираз економіки, а всі економічні важелі у ваших руках. Отже, досить просити, настав час вимагати. Годі вже бути для влади вчителями й консультантами, пора самим входити у владу і робити її дії зрозумілими й прозорими. Лише за таких умов ми отримаємо справжню земельну реформу: комплексну, поетапну й чесну. А той законопроект, над котрим зараз потіють «слуги» разом із М. Сольським – мертвонароджений. Навіть якщо його прийме Верховна Рада і підпише В. Зеленський – він однаково не житиме, бо його суть відразу вихолостять такі потужні агровиробники, як Ю. Косюк, О. Бахматюк, А. Веревський та їм подібні, які чудово розуміють, що відразу після дерибану земель державної власності акули світового ринку візьмуться за них. Ці хлопці не стануть танцювати під чужу волинку, а перекрутять новий закон так, що навіть Сольський з Миловановим його не впізнають. Для цього розуму вистачить, а гроші вони звикли вкладати в щось надійне.

Але то їхні проблеми, а нам не можна ні на мить розслабитися, дати себе приспати, бо загинемо негайно, як тільки втратимо землю. Варто лише засумніватися в тому, що земля не товар – і нашою слабкістю скористаються суперники. Тому закликаю і заклинаю: єдність, організованість, дисципліна, корпоративна солідарність і віра в перемогу!

Ми тепер не одні, але потрібно бути дружними й сильними, вміти захищатися й атакувати, тільки тоді з нами будуть рахуватися. Паростки оновленої Асоціації ми вже бачимо в областях: кожна з АФЗ напрацювала певні позитиви і в сплаті внесків, і в поширенні передового досвіду, і в боротьбі за інтереси фермерів. Сподіваюся, що наша газета «Вісник Фермер України» в одному з наступних номерів опублікує спеціальний огляд, виділивши кожну область, нікого й нічого не забувши.

Єдине, чого хочеться нам усім побажати – віри в нашу справу і виховання такої віри у нашої зміни, тобто у молодих людей, які згодом стануть фермерами. Наразі Об’єднаний штаб переходить до розбудови громадянського суспільства на селі, де основою його знову будуть фермери.

Президент обіцяв українцям народовладдя, обіцяв децентралізацію, обіцяв радитися з народом по кожному важливому питанню, проводити референдуми? Обіцяв! «Зе-команда» не хоче, не вміє і не буде всього цього робити, а Володимир Олександрович накреслив дійсно важливі напрямки в житті держави Україна. З іншого боку, ми, фермери, позиціонуємо себе як основа цієї держави. Тож маємо допомогти Президенту виконати свої обіцянки! Ми повинні це зробити, бо якщо не ми, то хто?