Експертна думка Комітету з аграрного та земельного права НААУ щодо спадкування права постійного користування земельною ділянкою, наданою його засновнику для ведення фермерського господарства

Зміни в земельному законодавстві засвідчили, що однією з найважливіших проблем в аграрній сфері, неврегульованій законом, лишається питання про право постійного користування земельною ділянкою та його спадкування, що призводить до труднощів у тлумаченні норм права, варіативності правозастосування, сприяє безпідставному припинення такого права, мінімізує гарантії правового захисту та є передумовою інших негативних явищ у правозастосуванні.

Ст. 8 Конституції України закріплено принцип верховенства права, який (як і поняття «демократія» та «права людини»),  є одним із фундаментальних у Європейській Конвенції з прав людини та широко використовується в практиці ЄСПЛ.

Питання спадкування права постійного користування земельною ділянкою довгий період лишалися незмінними, проте додатковим чинником активізації вказаного питання стала наявність варіативного «прецедентного тлумачення закону» Верховним Судом України, зокрема у справах: №6-3113цс15, №6-2329цс16, №399/374/16-ц, №552/3951/17 (щодо неможливості спадкування права постійного користування земельною ділянки) та Верховним Судом у справі №188/1124/15-ц (щодо спадкування права постійного користування земельною ділянкою із використанням аналогії спадкування довічного успадкованого володіння) тощо.

Аналіз зазначених вище справ свідчить про те, що до 2018 року за рахунок остаточних рішень Верховного Суду України сформувалася позиція, відповідно до якої право постійного користування земельною ділянкою не може бути успадкованими після смерті засновника фермерського господарства та не належить до спадщини. Однак 20.11.2019 року Великою Палатою Верховного Суду у справі № 368/54/17 (14-487цс19) (щодо спадкування права довічного успадкованого володіння) було вказано, що, ураховуючи необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересів у вирішенні вказаного питання, право довічного успадкованого володіння підлягає спадкуванню.

Зважаючи на наявність указаної судової позиції, 11.12.2019 року Верховним Касаційним цивільним судом у справі №188/1124/15-ц була сформована теза, відповідно до якої право постійного користування земельною ділянкою належить до тих прав, які можуть бути успадковані.

Зміна судової практики в цій площині є позитивним явищем, оскільки враховано інтереси спадкоємців та фермерських господарств в цілому, однак при формуванні позиції у вказаній справі суд не врахував засади діяльності і створення фермерських господарств, а також співвідношення земельної ділянки засновника з фермерським господарством. Застосування позиції ВП ВС у справі № 368/54/17 від 20.11.2019 року вважаємо недостатнім, оскільки зазначені правові титули несхожі між собою, а остаточні висновки, які були вказані ВП ВС, не можуть бути використанні при вирішенні правової проблеми спадкування права постійного користування земельною ділянкою, бо не враховують засади діяльності та створення фермерських господарств.

З огляду на викладене вище, уважаємо, що при вирішенні земельних спорів щодо можливості спадкування права постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для створення фермерського господарства, на нашу думку, необхідно враховувати наступні положення.

1. Щодо права постійного користування на землю

Право постійного користування землею регулюється положеннями Земельного кодексу України (далі –  «ЗК України»). Так, під правом постійного користування землею розуміють право володіння й користування земельною ділянкою, що перебуває в державній або комунальній власності без встановлення терміну (ст. 92 ЗК України). Право постійного користування має свої особливості, що полягають у суб’єктному складі осіб, які можуть мати земельні ділянки на такому титулі (у ЗК України в ч. 2 ст. 92 визначено перелік осіб, які можуть володіти правом постійного користування землею).

Згідно з ЗК України 1990 року в редакції до 01.01.2002 року суб’єктний склад осіб, які можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування, був дещо розширеним і включав фізичних осіб, що мали можливість  набувати земельні ділянки на вказаному титулі, у тому числі для ведення селянського (фермерського) господарства.

Іншими словами, земельним законодавством були визначені підстави надання земельних ділянок на праві постійного користування та коло суб’єктів, які можуть набувати таке право. Незважаючи на той факт, що земельне законодавство постійно змінювалося, можна виділити низку ознак, притаманних  для права постійного користування землею, а саме:

–            надання земельних ділянок відбувається з певною метою, зокрема (створення (заснування) селянського, фермерського господарства або сільськогосподарського підприємства);

– безстроковість користування;

• земельна ділянка залишається в державній або комунальній власності;
• обмежене коло суб’єктів, які мають право володіти та послуговуватися земельними ділянками на праві постійного користування (юридичні особи публічного права, громадські релігійні організації, фізичні особи з метою створення фермерського або селянського господарства та ін.).

Незважаючи на те, що в ЗК України (редакція 01.01.2002 року) фізичні особи були виключені з переліку осіб, кодексом не передбачено припинення набутого права постійного користування. Так, пунктом 6 розділу Х ЗК України було встановлено, що громадяни, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, за цим кодексом не можуть мати їх на такому праві та повинні до 1 січня 2005 року переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі про постійне користування земельними ділянками) положення п. 6 розділу Х ЗК України були визнані неконституційними (у частині зобов’язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою) і втратили чинність.

Отже, чинне законодавство не передбачає припинення права постійного користування земельними ділянками фізичних осіб в силу того, що фізичні особи не згадані законом серед суб’єктів права постійного користування та у зв’язку з непереоформленням відповідного права. Указана позиція також була підтримана ВП ВС у Постанові від 16.10.2019 року у справі №663/1738/16-ц.

2. Щодо особливостей створення селянського/фермерського господарства

Створення селянського/фермерського господарства в певний часовий період регулювалося різними законами, хоча суть створення та діяльності були дуже схожою.

Процедура створення селянського (фермерського) господарства відповідно до Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» передбачала вчинення декількох обов’язкових дій, однією з яких було отримання земельної ділянки у власність чи користування. Саме після отримання земельної ділянки та державного акту селянське (фермерське) господарство підлягало державній реєстрації протягом 30-ти днів (ст. 9 вказаного Закону). При цьому,  ч. 2 ст. 9 вищенаведеного Закону передбачала, що селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи й могло вступати у правовідносини з іншими суб’єктами господарювання виключно після відведення земельної ділянки (отримання правовстановлюючого документа на землю) й державної реєстрації.

19.06.2003 року було прийнято новий Закон України «Про фермерське господарство», що встановив інші правові засади діяльності фермерських господарств, хоча їхня правова суть  лишилася незмінною порівняно з попереднім Законом. Статтями 7 та 8 цього ж  Закону передбачено, що лише після отримання земельної ділянки у власність чи користування, можна було створити фермерське господарство.

Із наведеного випливає, що умовою створення селянського (фермерського) господарства було отримання земельної ділянки у володіння з метою ведення селянського/фермерського господарства, інших альтернативних способів не  існувало.   

3. Щодо правового статусу майна селянського (селянського (фермерського)) господарства

Частиною 1 ст. 31 ЗК України визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам – членам фермерського господарства на праві приватної власності. Указані положення свідчать про можливість господарства використовувати земельні ділянки, які на речовому праві належать не йому, а іншому суб’єктові. Аналогічні положення також були закріплені в законі «Про селянське (фермерське) господарство» та містяться в чинному законі «Про фермерське господарство».

Згідно з Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» майно господарства ототожнювалося з майном його членів, які здійснюють розпорядження цим майном на основі спільної сумісної власності або за угодою між ними. Статтею 13 вказаного Закону була встановлена можливість передання права постійного користування до іншої особи (у тому числі, на підставі оренди за згодою власника) у разі, якщо член господарства за станом здоров’я чи за віком не міг забезпечити її належний обробіток. Крім того, цією статтею була передбачена можливість передання земельної ділянки на основі права  постійного користування у спадщину.

Слід зазначити, що селянське/фермерське господарство не отримувало жодного речового права на земельну ділянку, яка була надана в постійне користування фізичній особі – засновнику (члену) такого господарства. Ні Закон України «Про селянське (фермерське) господарство», ні Закон України  «Про фермерське господарство», ні інші законодавчі акти не передбачали «автоматичного» переходу права користування від громадянина, якому надавалася земельна ділянка (у власність чи користування) для ведення селянського (фермерського) господарства, до селянського (фермерського) господарства після його реєстрації як юридичної особи.

Також у Законі була передбачена можливість після створення господарства  використовувати ним указану земельну ділянку без необхідності вчинення додаткових дій чи видання юридичних документів його засновником (членом) господарства. Крім того, без відповідної земельної ділянки, яку отримують для створення конкретного селянського/фермерського господарства, останнє не може бути зареєстрованим.

Таку ж позицію щодо земельної ділянки, отриманої засновником (членом) фермерського господарства із самим господарством, також займає ВП ВС у справі №918/335/17 (12-160гс19). Так, у Постанові від 18.02.2020 року ВП ВС зазначила, що фермерське господарство є землекористувачем земельних ділянок, що передавалися у власність членам такого фермерського господарства та перебували у володінні й користуванні цього господарства, а отже, урожай, вирощений на них, є власністю фермерського господарства. Тобто, Суд також ураховує положення спеціального законодавства, особливу форму здійснення господарювання як фермерське господарство та використовує правовий зв'язок між земельною ділянкою, отриманою засновником (членом) фермерського господарства та самими господарством.

Отже, після створення селянського/фермерського господарства останнє набувало права використовувати вказану земельну ділянку без необхідності вчинення додаткових дій чи видання юридичних документів засновником (членом) господарства. При цьому власником урожаю, вирощеного на такій земельній ділянці, було фермерське господарство, платником земельного податку також було саме господарство, яке обробляло земельну ділянку та несло відповідальність за її цільове використання.

4. Чи може переходити до спадкоємців право постійного користування на земельну ділянку в разі смерті особи (засновника (члена) господарства), якій земельна ділянка була надана на праві постійного користування для ведення селянського/фермерського господарства?

Для того, щоб дати відповідь на це питання, необхідно врахувати положення законодавства щодо підстав припинення права постійного користування. Останнє може бути припинено на основі визначених у ст.ст. 141, 142 чинного ЗК України засад, і серед них смерть суб’єкта права користування (постійного користування) земельною ділянкою не передбачена. Указана ситуацією є, по суті, прогалиною законодавства та нормотворчою помилкою, оскільки положення ЗК України не містять серед суб’єктів прав постійного користування на землю фізичних осіб, однак їхній статус закріплений у перехідних положеннях ЗК України та Рішенні Конституційного Суду України (див. вище).

Зважаючи на вказане, існують підстави для застосування до відповідних правовідносин загальних правил спадкування, зокрема, положень ст. 1218 ЦК України, відповідно до яких до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.  

З огляду на наведені тези, а також порядок створення фермерського господарства, історичні аспекти й сучасну судову практику Верховного Суду щодо довічного успадкованого володіння  при вирішенні вказаної категорії спорів, на нашу думку, необхідно виходити з наступних положень:

УЗАГАЛЬНЕНИЙ ВИСНОВОК: фермерське господарство є особливою формою ведення підприємницької діяльності, яка передбачає обов’язкове отримання земельної ділянки у власність чи користування. Іншого порядку створення такого господарства, у тому числі без земельної ділянки, законодавством передбачено не було. При цьому фермерське (селянське (фермерське)) господарство може використовувати земельну ділянку на підставі закону з дозволу особи, якій надано право постійного користування, з метою ведення фермерського господарства, а такий дозвіл не обов’язково повинен оформлюватися письмово як окремий документ (договір).

Із моменту створення фермерського господарства останнє набувало право використовувати вказану земельну ділянку без необхідності вчинення додаткових дій чи видання юридичних документів засновником (членом) господарства, а також було власником урожаю, вирощеного на такій земельній ділянці, несло юридичну відповідальність за її нецільове використання.

З огляду на наведені положення, а також із метою забезпечення єдиних підходів у формуванні практики Верховного Суду при вирішенні вказаної категорії спорів, пропонуємо виходити з наступних положень:

1. Право постійного користування земельною ділянкою в разі смерті засновника фермерського господарства, якому така земельна ділянка була надана для ведення фермерського господарства, підлягає спадкуванню.
2. Право постійного користування земельною ділянкою в разі смерті засновника фермерського господарства, якому така земельна ділянка була надана для ведення фермерського господарства, за відсутності спадкоємців не припиняється, якщо фермерське господарство не ліквідовується у зв’язку зі смертю засновника або з інших причин.
3. Право постійного користування на земельну ділянку в разі смерті засновника фермерського господарства, якому така земельна ділянка була передана для ведення фермерського господарства, припиняється за відсутності спадкоємців та ліквідації фермерського господарства.
4. Якщо протягом законодавчо встановленого терміна на створення фермерського господарства, останнє не було утворено, право постійного користування на земельну ділянку, отримане фізичною особою, не припиняється та підлягає спадкуванню

Крім того, вважаємо, що ПОРУШЕНІ ПИТАННЯ ПОТРЕБУЮТЬ ЗАКОНОДАВЧОГО ВИРІШЕННЯ, а саме: слід на рівні закону встановити, що земля фермерських господарств, які не ліквідовані у зв’язку чи після смерті засновника і яким надавалася земельна ділянка для ведення фермерського господарства, належить їх на праві постійного користування. Документом, який підтверджує це право, є Державний акт на право постійного користування й такі права можуть бути  зареєстровані в Державному реєстрі прав.

Експертну думку підготували члени Комітету з аграрного та земельного права НААУ, адвокати Дмитро Навроцький, Ян Білоголовий та інші члени Комітету.