Олександр Миколайович Дмитрук, голова Черняхівської АФЗ Житомирської області – один із тих українських сільгоспвиробників, які прагнуть не просто господарювати, а робити це з розумом. У нього завжди є мрія, а це необхідна умова для людського щастя. Щоправда, шлях до омріяної мети не завжди буває простим і легким. Про це йшлося у бесіді фермера- новатора з нашим кореспондентом.

   – Розпочинаючи свій фермерський марафон майже 20 років тому, я вже мав пристойну економічну освіту і досвід свого батька, який на той час займався розведенням свиней. Зрештою, настав день, коли ми стали працювати разом. Скажу відверто: буденність фермерського життя дещо спростувала мої уявлення про тваринництво, але не витіснила мрій. Мені хотілося навчитися свиней не просто вирощувати, а освоїти, так би мовити, повний цикл. Звичайно, мріяти приємно, але без солідного стартового капіталу братися за такий проєкт було б передчасно. Проте мені таки пощастило: коли свиней уже розвелося багато, а ціни на м’ясо трималися на пристойному рівні, відбулося розпаювання колгоспів. Тоді я й викупив частину колгоспної території в своєму селі, ще трохи орендував, загалом назбирав до 100 га.

Тоді й зрозумів, що тваринництво ­– прибуткова справа. Хоча утримувати тисячу поросят без рослинної бази практично неможливо, а всі корми купувати – дорога свинина буде. Тому почав освоювати вирощування польових культур. Робив це за традиційною на той час технологією, аж поки не збагнув, що вона хибна: для невеликого фермера це шлях у нікуди. Особисто для мене перший сезон виявився провальним: нічого не заробив, а втратив близько 100 тисяч гривень.

Наступної весни сіяти не поспішав, вирішив придивитися, що і як роблять у полі досвідчені фермери. Справжнім відкриттям став семінар у Теплику на Вінниччині, де в органічному господарстві «Дон» побачив сівалку, яка мене захопила. Зробив її власноруч Олексій Пилипович Дон, а ідею йому підказала книга Івана Овсінського про безплужну систему землеробства. Розшукавши цю книжку, я прочитав її на одному диханні й зрозумів: шлях до успіху знайдено! Далі були роки пошуків і конструкторських експериментів, аж поки не народилася сівалка власної конструкції з дещо незвичайною назвою «Алігатор».

Сівозміна у мене не надто різноманітна, але для корму тваринам вирощеного достатньо, тому розпилятися на кілька культур не хочу: три роки поспіль соя, за нею – пшениця, далі двічі кукурудза – одна за одною, і знову все на круг. Тобто в один рік одна культура по усіх полях. Хтось каже, що це ризиковано, однак мені так не здається, навпаки. Я знайшов також оптимальний штат своїх робітників: аби працювати без збитку, їх число не має перевищувати 15 осіб разом із кухаркою.

Я люблю машини, мені дуже подобається власноруч виконувати польові операції (сіяти, обприскувати тощо), хоча ще є кілька механізаторів, слюсарі, свинокомплекс на 1000 голів обслуговують чотири працівники. Але насамперед я господарник, а значить економіст, менеджер. Тому кермо – лише захоплення.

Як голова районної АФЗ, я постійно думаю про шляхи вдосконалення діяльності фермерських організацій. Зазначу, що зі мною згодні ті досвідчені ветерани фермерського руху, які 30 років тому створювали «кістяк» АФЗУ. А пропозиції мої прості:

1. Асоціація повинна мати пристойний бюджет (насамперед за рахунокчленських внесків). Він повинен використовуватися в тому числі для створення власних фондів та банків, але без жодних корупційних схем.

1. Обласні та районні АФЗ повинні стати важливими ланками державного будівництва на селі. Дирекція АФЗУ мусить постійно працювати з ними, не очікуючи чергового з’їзду.

3. Об’єднавчі функції Президента й дирекції АФЗУ повинні бути спрямовані на те, щоб почути й зрозуміти кожного фермера, а не тільки тих, хто вже має квиток «фіксованого члена», бо сила Асоціації – в єдності й згуртованості її членів;

4. І головне: за будь-яких владних пертурбацій АФЗУ не повинна загубитися, одним із її головних завдань залишаються представництво в Кабінеті Міністрів, МінАПК, ВР, місцевих органах влади, законотворча діяльність; потрібні також аудит, дорадництво, інформаційне забезпечення фермерів, власні ЗМІ та реклама.

Спілкувався Володимир ЯРОШЕНКО