З древньогрецької міфології нам відома повчальна історія про царя Епіметея. Вшановуючи богів коштовними дарунками і щедрими жертвами, він на знак подяки отримав від них таємничу скриню, яку потрібно було зберігати, але ні в якому разі не відчиняти. Проте Пандора, дружина Епіметея, не втрималася і відчинила її. Та який жах! Всередині виявилися не скарби, а лиха та нещастя, які розлетілися по світу, щоб людство зазнало страждань за гріх Пандори. Ця повчальна еллінська казка стовідсотково передбачила ситуацію, в якій опинилося людство, впустивши в своє життя засоби агрохімії.

Щоб отримувати високі врожаї, в землю потрібно вносити добрива, адже вона з часом виснажується, втрачаючи свою родючість. Це аксіома, відома з дідів-прадідів. Але якщо наші пращури збагачували свої лани головним чином відходами тваринництва, то з часом почали застосовувати також так звані мінеральні добрива, синтезовані в лабораторіях хіміків. Наступ агрохімії на українські лани по-справжньому розпочався у 50-х роках минулого сторіччя. Пригадую, як літаки АН-2 кружляли над неосяжними буряковими плантаціями, щедро окроплюючи їх (а заодно і школярів, які збирали кузок-довгоносиків) розчином дусту, тобто препарату ДДТ. Трохи пізніше набули поширення колорадські жуки, боротьба з якими взагалі вважалася неможливою без таких сильнодіючих пестицидів, як карбофос чи дихлофос. Труячи жуків, труїли й корисних комах, і людей. Прагнучи знищити бур’яни, не беручись за сапу, нашпиговували землю різноманітними гербіцидами. А щоб вони краще взаємодіяли з грунтом, чудо-порошки розчиняють у воді. Як правило – в питній. Бо на кожній колишній колгоспно-радгоспній садибі є глибока артезіанська свердловина, що залишилася від попередників. Скільки коштує кубометр тієї води, сказати точно ніхто не наважиться. Але те, що держава від експлуатації таких свердловин більше втрачає, ніж отримує, це факт. А розчинені у воді хімікати змиваються в місцеві річки, їхні сліди можна знайти навіть у криницях. Результат – сьогодні ми споживаємо вже не ті продукти, якими харчувалися попередні покоління, і мільйони людей, які втратили здоров’я, мають завдячувати цим широко розрекламованій хімізації сільського господарства.

Деякі речовини, особливо ті, що слабо розкладаються, можуть поступово накопичуватися в концентраціях, що перебільшують допустимі норми, стають небезпечними для життя. Яскравий приклад – вже згадувана нами хлорорганічна сполука ДДТ. Сьогодні вона не застосовується, але поширена практично на всій земній кулі, акумульована в рослинах, воді, тканинах живих організмів, у тому числі й тих, які використовуються людиною для харчування. Найперший приклад – дніпровська плотва. Вона харчується водоростями, проте вміст її кишківника виразно пахне злощасним ДДТ. Рибка невеличка, живе недовго, де ж вона того дусту наїлася? Люди нагодували! Бо всі наші великі й малі водойми і навіть сільські криниці зазнали й продовжують зазнавати бездумної хімізації. Втім, не дустом єдиним небезпечна агрохімія, в її арсеналі є речовини, які в зовнішньому середовищі ще стійкіші, вони з часом не стають безпечнішими, а можуть створювати речовини більш токсичні, ніж вихідні. Це стосується, зокрема, поліхлорбіфенілу (ПХБ), порівняно з котрим дуст – просто безпечна дитяча іграшка.

Зокрема, заради справедливості необхідно згадати насамперед про мінеральні добрива, які, на думку їхніх творців, мають допомогти сільгоспвиробникам у досягненні високих врожаїв. Як би дорого не коштували ці засоби агрохімії, вони застосовуються в кожному агрохолдингу, фермерському господарстві і навіть у приватному секторі. Але з часом стало актуальним питання про забруднення ними довкілля, хоч «рятуйте» поки що ніхто не кричить, окрім селян поважного віку.

Найбільшу небезпеку для довкілля становлять азотні добрива, адже саме вони є джерелом рухомого нітратного азоту. Головною проблемою тут є «збагачення» водоймищ зв'язаним азотом і забруднення ним ґрунтових вод. За багатьма даними, на долю сільськогосподарського виробництва припадає половина зв'язаного азоту, що потрапляє у водойми. Збагачення води азотом призводить до надмірного росту водоростей, які, вмираючи, піддаються анаеробному розкладу, що призводить до дефіциту кисню і загибелі риби.

Серед хлорорганічних та фосфорорганічних сполук, які широко використовуються для боротьби з хворобами рослин та шкідниками, найбільш відомі карбофос, метатіон, хлорофос. Всі вони дуже добре розчиняються у воді і дуже небезпечні для мешканців водоймищ. Біологам і працівникам сільського господарства відомо, що карбофос і хлорофос викликають масову загибель бджіл та джмелів.

На думку вчених, отрутохімікати, тобто пестициди, складають незначну частину загальної маси забруднювачів зовнішнього середовища, проте ці речовини можуть бути небезпечними в зв'язку з їх високою біологічною активністю. На даний час світовий асортимент пестицидів нараховує понад 100 тисяч найменувань, причому основу цих препаратів складають приблизно 1000 хімічних сполук. Негативні наслідки застосування пестицидів в цілому пов'язані з тим, що ці речовини не тільки знищують шкідливі організми – шкідників, бур'яни та фітопатогенних мікробів, а й пригнічують життєдіяльність деяких інших організмів. Шкідливий вплив пестицидів і на людину: чи то в прямій дії, чи в отруєнні харчовими продуктами, які вміщують залишкові кількості цих речовин. Адже стійкі до відповідних пестицидів рослини і тварини можуть накопичувати їх у значних концентраціях. Цей процес біологічного концентрування має особливо важливе екологічне значення у харчових ланцюгах, пов'язаних з водним середовищем.

У складі пестицидів велика питома вага гербіцидів. Вони також призводять до отруєння водоймищ, ґрунту, хоча сприяють полегшенню людської праці.

Швидкість розкладу пестицидів у ґрунті залежить від типу ґрунту, вмісту гумусу, температури і вологості ґрунту.

Нітрати накопичуються вище допустимих норм не тільки у воді, а і в урожаї. Самі по собі вони не викликають особливої небезпеки для здоров'я людини і тварини, небезпечними є кислоти, що з них утворюються (солі азотистої кислоти NaNO₂, KNO₂), вони викликають тяжке захворювання крові у дітей.

Дещо меншу загрозу становлять фосфорні добрива. Дослідження показали, що вимивання фосфору, внесеного з добривами в ґрунт, практично не відбувається, натомість настає “зафосфачення” чорноземів. Специфічна особливість фосфатних добрив полягає в тому, що застосування їх у великих дозах призводить до небажаного накопичення в ґрунті ряду інших елементів: стабільного стронцію, фтору, природних радіоактивних сполук урану, радію, торію. Так з 3-ма центнерами суперфосфату може бути внесено в ґрунт від 1,5 до 10 кг стронцію.

Навіть цілком безпечний калій, який сам по собі не завдає суттєвої шкоди довкіллю, в добривах зазвичай має „сусідом” хлор, який, проникаючи в ґрунтові води, може викликати низку небажаних явищ.

Як запобігти негативному впливу агрохімічних засобів на довкілля і безпеку людей? Це питання постійно непокоїть не тільки лікарів, а й самих хіміків. Вчені застерігають: небезпека не стільки в самих хімічних речовинах, а в необережному їх використанні. Іншими словами: скриня Пандори залишається широко відчиненою, і з неї кожної миті вилітають нові нещастя у вигляді тих чи інших хімічних сполук, що крокують від колби до цистерни нібито для блага людства. Тож бережімо від них природу і себе!

Володимир ЯРОШЕНКО

За матеріалами наукових публікацій