НА ЧЕРЗІ – ЕНЕРГОЗБЕРІГАЮЧІ ТЕХНОЛОГІЇ

Своїми думками щодо їх застосування у фермерській практиці з нашим кореспондентом поділився Олександр Іванович Щербина, фермер, голова районної АФЗ Дніпропетровської області:
Фермери нашого району наразі готуються до проведення конференції нашої АФЗ, потім потрібно взяти участь у обласній конференції, а десь у лютому 2022 року – в роботі чергового з’їзду АФЗУ. Щойно завершається збирання врожаю. Цьогоріч ніби непогана вродила кукурудза, але її вологість була набагато вища від норми, тому довелося притримати певний час на полі. А це означає, що ми не змогли вчасно підготувати поля до сівби озимих. Не сіяти ж по кукурудзі. Але ми до труднощів звичні, здолаємо й цього разу. Це якраз той випадок, коли варто сказати: жодні іноземці нам не допоможуть, коли справжня скрута настане. Та й бояться вони нас, бо якщо Україна почне експортувати все, що здатна виростити, їм тісно буде і на Європейському ринку, і в Азії, і навіть в Америці. Щоправда, зараз ми поставлені на коліна: залізниця лежить під іноземцями, знамените українське насінництво практично знищене, органічна тваринницька продукція українських виробників не знаходить шляху на закордонні ринки, навіть медом нашим вже гидують. Натомість землі нашої всі вони хочуть, але щоб на ній не було українських селян. А ми схиляємо голови й мовчимо, доки народні обранці ще якийсь дикий закон ухвалять, щоб фермерів скоріше знищити. Так само, як раніше знищили, нашими ж руками, колгоспно-радгоспну систему. Німці-загарбники не знищили, а власні недоучки справилися. Подивіться самі: в колгоспі нашого села вирощувалося 25 тисяч свиней, 400 корів, 7000 овечок, був каскад зариблених ставків, безліч домашньої птиці. !989 року наші корови-первістки давали по 4500 літрів справжнього органічного молока, а наступного року можна було очікувати й 5 тисяч. А ще була звіроферма, де розводили норок та інших цінних пушних звірів. Були породисті коні, будувався власний іподром. Школа, лікарня, Палац культури – все це було високого класу. І все це розтягли, розікрали, пустили прахом.
Якщо наша держава не повернеться обличчям до фермерів-тваринників, то наступне покоління українських дітей може ніколи не скуштувати справжнього молока. А те, що нам пропонують у супермаркетах, тільки на колір біле, а молоком навіть не пахне. Поставте банку на столі, то навряд чи дочекаєтеся, щоб скисло. Бо там штучний білок, пальмова олія, порошок невідомих злаків і ще купа різного непотребу. 54-56 гривень за кілограм – така сьогодні на Дніпропетровщині собівартість свинини. А ми продаємо її по 38-40 гривень, тобто собі в збиток. Потім, на прилавках, ціна стане набагато вищою, але що з того дістанеться фермеру? Тому без правильних цін і захищеного ринку ніхто не стане тримати тварин.
Іноземці купують наше збіжжя, щоб потім нам же продати макарони чи іншу простеньку продукцію його переробки. Соромно!
Втім, не варто проливати сльози, потрібно шукати виходу. Тваринництво не матиме розвитку без сучасної ветеринарної служби, а вона вже фактично знищена. Селекцією насіння вітчизняних районованих сортів пшениці займаються хіба що одинаки-ентузіасти, а ми вже звично годуємо закордонних постачальників насіння. Причому такого, яке в умовах нашої зими й весни не факт що вродить.
Добре, що хоч солому заборонили спалювати на полях. Бо це все одно, що спалювати гроші. Політики й економісти радять заощаджувати дорогі енергоносії,придбані за валюту. Не заперечуючи важливості заощадження купованого газу, наважуся нагадати й про альтернативні варіанти вирішення проблеми. Про один із них – використання тих колосальних ресурсів газозаміщення, які має Україна, я колись почув від генерального директора УАК Сергія Стоянова. За його словами, лише з половини наявних щороку 60-70 мільйонів тонн соломи і кукурудзяних стебел можна отримати енергію, що дорівнює в еквіваленті 11-13 мільярдам кубометрів природного газу (якого нам можуть і не дати). Оце ті технології, котрими з нами повинні поділитися європейці. А ми, відновивши свою ветеринарію, збережемо їхню епізоотичну безпеку. Так роблять добрі сусіди.
Займаввся я тваринництвом. Було це 2017 року. Думав, що потягну, але не вийшло. А сіно залишилося, по 3,5 тисячі гривень за тонну. Тепер тим сіном буду топити котли. А на черзі – стебла кукурудзи. Вона, нівроку, виросла висока й дебела. Скосили її пізно (бо, як я вже казав, вологи було забагато), а тепер треба з поля забрати, щоб пустити сівалки. Тому поклали ми кукурудзу у валки, а потім затюкували. А тепер на зиму є паливо. Рулон в топку, і тільки загуде. У компанії «Нива Переяславщини» мені показали, як вони обігрівають свої свинарники подібним чином. Один барабан горить 6-8 годин. Це реально виграшна технологія. Маючи величезні корпуси, вони не потребують природного газу для їх опалення. У мене зародилася така думка: а чому нам таке не зробити у себе? Купити котла виробництва не якоїсь там європейської фірми, а нашого, зробленого на «Бердянських жниварках», накрутити соломи, кукурудзи і всякого бур’яну та й послабити російський газовий зашморг. Важливо один раз випробувати свої сили, адже у нас непогані майстерні й кваліфіковані робітники. Зробимо – тоді й іншим порадимо. Та й не годиться просити у когось допомоги, коли самі можемо.
Ось такі плани, такі мрії. Наше фермерське господарство недарма має назву «Фенікс». Маю надію, що воно й тепер, у черговий раз, відродиться з того попелу, який ми отримаємо зі спалюваних пожнивних залишків.
Спілкувався Володимир ЯРОШЕНКО