tel+38 (044) 228-48-19   |   +38 (044) 501-78-73

НАША ПОЗИЦІЯ

Ринок землі: продаж буде, а КУПІВЛЯ? детальніше...

СТОЇМО НА РОЗДОРІЖЖІ…На міжнародній конференції «Люди передусім» детальніше...

Уничтожение украинского села: Китайцы не вывезут нашу землю, но привезут сюда китайцев - эксперт детальніше...

За 3 года работы «команды профессионалов» фермеров в Украине стало на 10% меньше – Стрижак (архів) детальніше...

 

То, что овца - меченая, еще не значит, что ее не съест волк (архів) детальніше...

 

Вслед за промышленностью в руках олигархов может оказаться и вся украинская земля – аграрий(архів) детальніше...



Ракову пухлину на тілі українського селянства треба видалити дивитися...

Єдиний податок для фермерів (
 2 центнера з гектара в рік  без перевірок і звітності!!!)    
для обговорення.
 Фермерська відповідь на мовні претензії сусідніх країн детальніше
       
Фермерський рецепт для виборів  детальніше... 

ЩИРА ВІДПОВІДЬ ФЕРМЕРА "БЛАГОДЄТЄЛЯМ" ДЕТАЛЬНІШЕ

ЗАПОВІТ ДЛЯ АФЗУ. ПАМ”ЯТІ ЛЕВКА ЛУК”ЯНЕНКА ДЕТАЛЬНІШЕ

Микола Стрижак - захищає інтереси фермерів  детальніше...

Як земельна реформа впливає на добробуд селян   дивитися

 

Союз українського селянства - виступ Жука В.М.   дивитися


 
Молоко не водиця - ціна   не годиться! І.Томич дивитися  


Земельне питання як "камінь спотикання" української історії  детальніше...

 

МAРОДЕРИ ДЕТАЛЬНЫШЕ...
ПЛАН МАРШАЛЛА АБО ВІДСУТНІСТЬ БУДЬ-ЯКОЇ ПРИСУТНОСТІ Калінчик М.В., доктор економічних наук, професор, директор департаменту розробок і дослідження НВП ТОВ «ВінМікс-Софт» детальніше...
Реформа не повинна ставити на меті повернення в Україну феодального ладу.

Україна, яка виробляє сільгосппродукції вдвічі більше, ніж споживає, не входить до «золотого» мільярду забезпечених людей. Ми наслідуємо приклад Аргентини і Бразилії, які є експортерами продовольства, а їхні народи живуть напівголодними

Стрижак Микола Іванович, віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України

Що залишиться від агропромислового комплексу після земельної реформи? Чи не загрожує нинішня земельна реформа продовольчій безпеці країни?

Звичайно, що АПК в Україні залишиться, питання лише в тому, який це буде комплекс, і кому він належатиме. Якщо такими темпами, як на сьогоднішній день, зможуть отримувати землю всі, у кого є великі гроші, то тенденція загально відома з історії: спочатку концентрація землі в декількох людей, а потім в Україні можуть утворитися 10–13 князівств, які називатимуться агрохоліднгами.  Вони розділять усю землю, і на цьому все скінчиться. Буде великотоварне, високопродуктивне господарство, яке оброблятиме землю, вирощуватиме багато зерна та іншої сільгосппродукції. Правда, при цьому всьому український народ буде голодувати. І це обов’язково вплине на нашу продовольчу безпеку, тому що історичний досвід підказує, що нерегульоване укрупнення господарств цим і завершується.

Точнісінько так, як ми сьогодні говоримо про необхідність земельних реформ, перед кінецем Римської імперії там про це говорилося. Римські аристократи хотіли бути рабовласники, володіти рабами, землею, змушувати їх до роботи. Так не вийшло – Рим залишився голодним, і довелося роздавати землю вільним людям, щоб нагодувати Рим.

Звичайно, зараз все це подається у привабливих термінах – реформа, сертифікація, лібералізація, ринкові відносини, але насправді все повторюється знову.

У будь-якій державі, в будь-якому суспільстві, за будь-якого історичного періоду постійно іде накопичення або концентрація землі в декількох або навіть одних руках. А вже після того, коли голодний народ почне бунтувати, починається земельна реформа. Три тисячі років тому так було в Китаї, аналогічно все повторюється і зараз – перерозподіл землі.

Може бездоглядна «народна» земля, яка стихійно присвоюється усіма, хто побажає, дійсно потребує господаря? І замість абстрактного «народу», з'являться, нарешті, справжні господарі?

Історична думка говорить про те, що земля може належати всьому народові, і народ може здавати її в оренду, щоб з’явився господар, який господарює на землі, але при цьому не був її власником. Такі приклади є –  це і Швеція, і Ізраїль.  В Америці 40% землі належить державі, і це є гарантією продовольчої безпеки США. Багато хто думає, що там земля на 100 відсотків приватна, – але ні.

Головне, щоб я взяв землю у українського народу і виростив на ній урожай. І от урожай уже мій, а земля не моя, тому я повинен заплатити за цю землю орендну плату українському народові.

Чи не позбудуться в результаті земельної реформи люди, які проживають на землі, права власності на неї, а отже і місця роботи, і доступу до інфраструктури? Чи не чекає на нас гуманітарна катастрофа?

Голодні і земельні бунти тільки з цього і починаються. Починається тотальне невдоволення після того, як концентрується не просто земля в одних руках, а й харчі в одних руках. Тоді йде неправильний розподіл сукупно створеного продовольчого продукту.

Я ж не можу особисто обробити 1000 гектарів, тож треба найняти людей, щоб вони мені помагали і одержали гідну заробітну плату. А так не виходить, тому що цього ніхто не може проконтролювати, гідно я заплатив, чи ні. В одному місці одна ситуація, в іншому – інша, але справедливий розподіл заробленого – явище, на жаль, не дуже поширене. Тому найнадійніший і століттями перевірений у всьому світі спосіб гарантувати доступ людей до продовольства – це розподіл землі між тими, хто на ній живе і працює. Або по-іншому – краще в одному селі мати 25 фермерів, які об’єднані в кооператив, ніж одного латифундиста на кшталт Лозинського.

Якщо в одному районі є один феодал, тоді вже про демократію нічого й говорити. Що ми хочемо кінець кінцем мати в результаті земельної реформи? Якщо ми хочемо мати фермерство, яке повністю забезпечує родину, що працює на цій землі, і забезпечує продовольчу безпеку держави, а надлишки вже йому держава допомагає продати, – така мета реформи виправдана.

 Бо дивіться: на сьогодні Україна виробляє вдвічі більше харчів, ніж споживає. Значить, ми половину повинні лишити у себе, а половину експортувати і на цьому заробити. Але на планеті нас уже понад 7 мільярдів. Пам’ятаєте, нещодавно 7-ми мільярдний житель Землі народився чи то в Калінінграді, чи на Сахаліні, чи десь у Індії. Так от лише один, так званий «золотий» мільярд людей повністю забезпечені харчами, 4 мільярди – так собі, а 3 – погано забезпечені продовольством. Україна, яка вдвічі більше виробляє сільгосппродукції, ніж споживає, не входить до того мільярду забезпечених людей. А отже виникає питання – в якому напрямку у нас йде сільське господарство? Відповідь дуже невтішна: в напрямку виробництва і перевиробництва сільгосппродукції для реалізації на світовому ринку, але при цьому ми наслідуємо приклад Аргентини і Бразилії, які є експортерами продовольства, а їхні народи живуть напівголодними. То що краще мати в результаті реформи: багато заможних людей, чи одного Лозинського?

Хто в Україні має контролювати збереження для майбутніх поколінь земель та їхньої родючості?

За ким закріплений той шматочок землі, той і має це робити. А вже після реформи, – дивлячись, як ми її проведемо.

Треба розділити землю між тими, хто живе в сільські місцевості, дати кожному в руки по клаптику землі, ще й умови створитии, щоб у нас виріс невеликий сільгоспвиробник. Як в Польщі сусідній, як в Чехії, як в Угорщині. От у Польщі – 30–50 гектарів на одного виробника. І не треба робити як у Болгарії чи в Литві, де 70 % землі належить шведському капіталу. А болгарам взагалі земля сільськогосподарського призначення не належить. Усе іноземці пороздирали, самі «наїлися», а потім вже голова не болить. І якщо ми, не дай Боже, почнемо продавати землю іноземцям, а до нас приїдуть, скажімо, китайці, які вже виділили гроші під купівлю землі, і якщо вони куплять землю, то чиї  працівники будуть працювати на тій землі? І ще питання, де місце українцям на тій землі?

Оце і є головне питання, тим більше воно не придумане. В Сибіру, на Далекому Сході уже все це відбулося. У містах ще місцеві люди проживають, а у селах їх уже немає – там живуть китайці. Територія Росії, а живуть китайці, і працюють на російській землі вони ж.

І у нас може бути те саме, не треба навіть нічого придумувати, воно вже є.

На сьогоднішній день до проекту закону фермери внесли свої зміни, щоб іноземці не мали ніякого права на землю, щоб іноземний капітал не володів українською землею.

Інвестиції – будь ласка, оренда – будь ласка. Володіти можна власною сільгосппродукцією, але не землею. Ставте млин або ковбасний цех і працюйте у нас, – з цим я погоджуюся. Не забирайте лише землю у власність. Адже все змінюється дуже швидко. Поки що в Києві живуть кияни, в Донецьку – донеччани, а на селі живуть українці. А якщо  будуть брати у власність землю сільськогосподарського призначення, то скінчиться це тим, що через урбанізацію ми вже не знатимемо, чи ми в Києві, чи в Нью-Йорку. Прокинулася людина вранці і не зрозуміла, – де вона прокинулася.

Поки депутати різних партій підтримують нас у цій думці, що українська земля має належати українському інвестору і виробнику. Але для цього ще необхідно створити певні умови. Сьогодні ми можемо вивозити зерно чи м'ясо, молочні продукти, можемо вивозити борошно, хлібобулочні вироби тобто і сировину, і перероблені продукти, – все що вироблено на українській землі можна експортувати. Якщо таким шляхом підемо, то залишиться і українська нація, і український народ. А іноземці будуть наполовину працювати на український народ, сплачуючи йому податки та гроші за оренду землі, а вже іншу половину часу – працюватимуть на себе, щоб заробити гроші.

Зрозумійте, нині темпи такі, що за рік з’являються власники, які контролюють територію за розміром з Бельгію. Їх благородними словами назвали – агропромислові холдинги, а це, по суті, – нові феодали у вигляді нових  князів, який мають в одних руках 3–4 Бельгії.

І якщо наше українське суспільство не натисне на гальма, то нові феодали на 10 чоловік розберуть усю землю.

Що ж ми хочемо кінець-кінцем мати? Думаю, що з державницьких позицій потрібно стимулювати забезпечення продуктами харчування свого народу і самим заробити на цьому. Але повинні заробляти не лише трейдери, які продають продукцію, а й ті, хто працює на цій землі і її виробляє. І тут повинна включатися соціальна справедливість або узаконена форма розподілу сукупно створеного продукту – через податки, гідні мінімальні зарплати, трудові угоди тощо.

ПЕНСІОНЕРИ ДЛЯ ВАС!

 

Роздуми  Президента АФЗУ Миколи Стрижака.

          Останнім часом бурно обговорюється наміри продажу державних земель. Неначе б то до чого тут пенсіонери та інші громадяни. Чи не мало вже продано всього. Може хоч частка грошей дійде до Пенсійного фонду. Проте. Розглянемо уважно.

„ - Один мільйон гектарів неефективних земель на продаж!” - так в Україні.

         А от в Англії в свій час 90 % всієї площі сільськогосподарських земель перейшло до державного пенсійного фонду у власність. З тих пір ці землі надаються в оренду англійським фермерам, які сплачують податки в державу, забезпечують країну продуктами, створюють роботу для себе і надають іншим робочі місця, стають ефективними внутрішнім інвестором економіки, оскільки отримані прибутки витрачають на себе та на своє господарство, а не вивозять  в офшори.

         Внаслідок такої політики пенсіонери Англії шановані, поважні і забезпечені люди.

         Пенсійний фонд Англії біди не знає!

         Грошей вистачає всім! Навіть іноземним імігрантам, які щойно потікали з Африки.

         Через це вони живуть довше нас.

Таке фінансування Пенсійного Фонду  можна легко запровадити в Україні.

         Але нашим самоназваним „проєвропейским” урядовцям байдужа доля наших пенсіонерів.

         Не хочуть вони бачити перспективу стабільного фінансування Пенсійного Фонду за європейськими зразками, вони хочуть бачити продаж останнього активу держави – землі аби з цього одноразово збагатити свої рахунки в офшорах.

         Жадоба до особистого збагачення можновладців скорочує життя громадян.

         В той же час нам самим - пенсіонерам нинішнім і майбутнім потрібно брати долю в свої руки. Потрібно примушувати чиновників створювати умови для розвитку вітчизняної економіки.

         Єдиноразовий продаж земель зробить єдиний, і лише єдиний внесок до Пенсійного фонду, якщо не розкрадуть. А далі знову кредити. А коли за використання землі фермери будуть сплачувати постійно, то відповідно і наповнення Пенсійного фонду буде не єдино разовими, а постійними і зростаючими.

         Як досягти. Головне не мовчати і не бути байдужими, чи занадто зайнятими!!! Що найменше – розповсюдьте цю статтю, посилання на неї всім людям кому не байдужа доля України, починайте компаній у соц-мережах, пишіть листи Президенту, Головам фракцій Верховної Рад, робіть пікети – робіть все, що можливо – тільки не мовчіть!

Якщо  Бюджет України залежить не від економіки, а від іноземних кредитів. - Позор такому господарюванню!

Ганьба бездарним управлінцям!

Геть ворогів України з управління Державою!

         Чому в потенційно багатій державі Україна проживають бідні громадяни і малозабезпечені пенсіонери?

         Чому в державі з родючими чорноземами, найкращими землями Європи

проживають найбідніші селяни Європи?

         Що вигідно для країни: один багатий олігарх на мільйон бідних наймитів чи один мільйон заможніх фермерів?

         Захоплені території України повернуться

 не Національною гвардією, а кращою внутрішньою політикою,

 не збільшенням кількості поліцейських за іноземні позики, а збільшенням кількості сімейних ферм, які самі стануть потужнім внутрішнім інвестором економіки. Це очевидно!

Литва: Ціна на молоко селянам  гарантована державою!

         У Литві селяни, які утримують корів, мають законодавчий механізм захисту від демпінгового зниження закупівельної ціни на здане молоко.

         Так, держава встановила мінімальну закупівельну ціну молока у розмірі не нижче 50 % вартості молока на полицях магазинів.

         Безумовно, не всі селяни задоволені, хочуть більшої „квоти”. Але литовці вже створили прозорі і стабільні умови для селян, це дає можливість планувати виробництво, розраховувати його етапи. 

 Зручні умови господарювання створюють самі громадяни. Не існує недосяжних цілей, просто іноді не вистачає докладених зусиль.

 

 

Литва: ми чекаємо коли ви станете українськими патріотами.

         Основним враженням поїздки до Литви, де святкувався День агронома для Миколи Івановича Стрижака стало усвідомлення разючого контрасту, відмінності від рівня розвитку наших країни не тільки в аграрній сфері, сільському устрою, але у свідомості литовських та українських громадян.

         Литовські фермери: „ми чекаємо коли ви станете патріотами України, свідомими у втіленні насамперед національних інтересів країни, аби об’єднатися у подальшому розвитку.

          Ми уважно спостерігаємо за Україною, всіляко підтримуємо, але поки остерігаємося через безсистемність державного розвитку, через різку зміну курсу держави, через кидки у крайнощі – від тісних обіймів Росії до несамовитого прагнення до ЄС на будь яких умовах. Курсом України керують еліти. Вчора були проросійські, сьогодні про європейські, завтра можуть бути, наприклад, проамериканські, про китайські. Кожні вибори все змінюють. Не має стабільності курсу держави. Не має самого головного - україно центричної державної політики в діях українських еліт. А дії еліт залежать від вибору громадян, від їх рівня свідомості і патріотизму, а це важка, кропітка і цілеспрямована робота інтелігенції”.

         До того відзначив Микола Стрижак: „Рівень розвитку країни характеризується відношенням до влади. Наприклад, в Литві на вулицях Вільнюса зазвичай можна побачити Президента Литви Д. Грибаускайте з символічною охороною (два чоловіки), а Голову литовського сейму (парламенту) взагалі без охорони. В країнах з ознаками феодалізму влада ховається від народу, вчинені нею гріхи проти своїх громадян викликають панічний страх перед людьми”.

Наші рекламодавці