Тема кооперації в Україні стала популярною в 2018 році, проте знаходиться на організаційному етапі.

Деякі важливі кроки з боку держави вже зроблені: можна отримати часткову компенсацію за насіння, за консультаційні послуги, техніку і обладнання, часткову компенсацію за кредитами.

Проте, починаючи ще з 2014 р, чимало ідейних осіб, які підняли тему відродження кооперативів, зуміли знову підняти питання про створення загальнодержавної концепції відродження кооперації.

Важливо, що є кілька підготовлених законопроектів про сільськогосподарську кооперацію. Кожен з них має позитивні і негативні сторони.

Однак кооперація може розвинутися тільки в разі, якщо стане пріоритетом державної аграрної політики, тому що це концепція, яка показала свою ефективність в європейській історії і до сих пір актуальна. А це станеться тільки тоді, коли закони про кооперацію писатимуть самі кооператори, і їх точка зору буде вирішальною.

Отже, проаналізуємо міфи і факти про кооперацію в ці роки:

1. Навіть при прийнятті ідеального закону про кооперацію ще не факт, що будуть реєструватися кооперативи: спочатку потрібно розвивати культуру життя і етику праці в асоціаціях і організаціях. А все це вимагає часу. Крім того, офіційний закон часто пишеться лобістами інших учасників ринку, що часто «деформує» суть кооперації та «програмує» її бути неуспішною. Це видно з важкої процедурі отримання дотацій або кредитів, інтерпретації податкового законодавства, статусу неприбутковості і сертифікації продукції.

2. Є принципи кооперації, які надають сенс кооперативам. Якщо їх не дотримуватися, то кооперативи не мають актуальності для сільського господарства і громадян або підстав для переваг перед приватними фермерськими господарствами.

3. Держава повинна вирішити, яким шляхом йти: концепція розвитку сільського господарства на концепція розвитку села та сільських територій. Якщо ми хочемо просто розвинути сільське господарство, то філософія кооперації не є надто актуальною. Можна реалізувати ефективну фінансову бізнес-модель, але не пропрацювати соціальну модель, а без цього немає села та сталого розвитку згідно з принципами ООН, науки і пріоритетів сучасності. Все залежить від філософії місії: в центрі розвитку знаходиться «прибуток і кількість» або «людина і якість».

4. Крім того, потрібно усвідомити: гранти або державна політика не є визначальним пунктом для розвитку кооперації. Ці кооперативи можна засновувати юридично для отримання грантів або держдопомоги, але вони закриються після закінчення фінансування. Ці кооперативи повинні народжуватися на основі практичних потреб і інтересів людини і громад. Гарантії отримання дотацій або формування загальних експортних груп сировини на продаж не є запорукою для розвитку кооперативів. Кооперативна розрахункова і ревізійна система передбачає максимальну прозорість господарської діяльності між членами. А це непросто в умовах тіньової економіки: вийти з тіні - це виклик не тільки для фермера, але і для простого селянина з його підсобним господарством. Формування експортних товарів теж непросто: спочатку потрібна сертифікація і потужний внутрішній контроль членів кооперативу, щоб вони все навчилися виробляти продукцію відповідного якісного рівня.

5. Для реального успіху кооперації потрібно усвідомити важливість основних кооперативних принципів:

- Добровільне і відкрите членство. Насильно в кооперативів не затягнеш. Люди повинні мати вільне право приймати в них участь. Хоча в різних країнах була «полудобровільна політика» примусу вступу селян в кооперативи через податкові пільги або системи реєстрації. Не потрібно ідеалізувати як селян або фермерів, так і державу: в сільському господарстві теж потрібні організаційні форми і структури. Громада - це не тільки живуть по-сусідству, але і спільно відповідальні громадяни з правами і обов'язками. Чим більше пасивне населення до самоорганізації, тим більше цю роль бере держава і політики відповідно до своїх інтересів (або під впливом свого політичного класу, або під тиском зовнішніх партнерів). Ринок не може довгий час бути «стихійним і вуличним» навіть на рівні фермерів і селян. Крім того, кооперація дуже потрібна для тих держав, які потребують своєї концепції продовольчої безпеки і цивілізованого ринку і обігу землі.

- Демократичний контроль і участь членів. Це теж є викликом для організації кооперативів, тому що важко об'єднати фермера і селянина і направити їх до спільного прийняття рішень. Часто у них різний рівень освіти і напрямки інтересів. Кооператив - це об'єднання громадян, які знають не тільки свої права, а й обов'язки. Якщо при прийнятті рішень люди багато сперечаються, значить, не чують один одного або не розуміють основних технічних завдань і господарського менеджменту. Принцип демократії добре працює тільки тоді, коли люди мають відповідну підготовку і кваліфікацію і вміють вибрати професіоналів серед своїх же.

- Участь членів в економічній діяльності. Слід визнати, що є потреба відроджувати фінансову грамотність і розуміння, що наш добробут - це наша справа, а не грантів або державної допомоги, тому що так чи інакше - це податки інших громадян і нас самих. Фінансове джерело - це наявні оборотні кошти, які правильно використовуються і реинвестуються в потрібні справи. Основний найцінніший товар сьогодні - це об'єктивна інформація, а це - знання, інновації, ринки збуту і т.д. Часто проблема в тому, що фермери або селяни не хочуть платити професіоналам за знання, тому що недооцінюють їх значення. Це можна бачити навіть при формуванні дорадчих служб, які могли б дуже допомогти в розробці інструкцій для щоденної діяльності, усвідомленні потреби в організаціях і пошуку ринків збуту. Міцність кооперації - не в кількості грошей, а в формуванні соціального капіталу, силою якого є організаційність і солідарність. Поки селяни і фермери не будуть вміти складати спільні маленькі паї і їх цінувати, то не зможуть ефективно використовувати і державні дотації або гранти, великі інвестиції і європейські програми.

- Автономія і незалежність. Дуже важливо зберегти максимальну автономію кооперативів. Однак вони потребують співпраці з наукою, владою, бізнесом та місцевими громадами. Є потреба вирішити стратегію інформування та комунікації від низу до верху і зверху вниз. Особливо це стосується роботи з державними органами. Було б позитивним, якби авторами законопроектів і чиновниками були професійні кооператори або екс-практики, які займаються цим щодня, а не дипломовані юристи або фінансисти, які, можливо, мають хорошу освіту, але ніколи не були в полі, самостійно не вирощували врожай і не розуміють сільської ментальності. Крім того, слід усвідомити, що реалізація кооперації не може залежати від прийняття однорічних бюджетних програм або дотацій.

Справжня кооперація вимагає довгострокового планування, принаймні років 4-5. Проблема в тому, що у нас змінюється політика при зміні уряду або парламенту. Щоб уникнути або мінімізувати політичні впливи, потрібно організувати кооперативну багаторічну програму, яку б контролював кооперативну раду, до якої б входили кооператори, фермери, представники держбанку, міністерств і об'єднаних територіальних громад. Формулу створення такого органу можна розробити: було б бажання. Крім того, слід ввести єдину фінансову службу або агентство, яке мало б функції «єдиного вікна» щодо інформації, дотацій, програм кооперації. Є потреба в уникненні різних «регіональних» інтерпретацій одного і того ж закону з боку органів контролю, статистики, податкової інспекції.

В Україні потрібно вирішити «феномен захисту від влади іншими органами влади». Однак, так чи інакше, є необхідність максимальної децентралізації сільського господарства: це залучення об'єднаних територіальних громад, асоціацій фермерів та громадських активістів до планування сільського господарства. Автор статті в Брюсселі вивчав різні форми співпраці європейських держав з кооперативами. Все вирішується за круглим столом переговорів. Тому що сільськогосподарське розвиток має мінімально залежати від мінливих політичних настроїв, примх або партій, мати свою природну еволюцію і логіку, поважати закони природи та екології, соціології, формувати активні громади і дбати про території та навколишньому середовищу. Це основа здоров'я народу і майбутніх поколінь.

- Освіта, професійна підготовка і інформація. Слід усвідомити, що кооперацією можуть займатися люди, які готові працювати над собою, вдосконалювати знання і професіоналізм. Знання допомагають виробити етику праці, продуктивність і якість. Сьогодні ринок вимагає інновацій, для того щоб виробляти дійсно продукти, які користуються попитом. Зупинитися лише на виробництві сировини - це приректи себе на бідність і банкрутство. Інформація - це найцінніший товар, бо дає змогу швидко приймати рішення, моделювати і застосовувати інновації та шукати збут. Формування творчої думаючої особистості, здатної до співпраці з іншими в команді, - це дуже важливий крок до реформ. На жаль, не дотації, а розвиток кооперативного освіти має бути в пріоритеті держави для відродження кооперації. Є кілька основних підходів до утворення кооперативів в європейських державах, однак важливо - виробити методи, що відповідають умовам і ментальності в Україні. Цим ми займаємося вже 5 років, досліджуючи громади і організовуючи для них практичні тренінги по кооперації.

- Співпраця між кооперативами. Є необхідність об'єднання і реєстру кооперативів. У сучасних умовах глобалізації світового ринку маленькі гравці є слабкими: виграють тільки великі корпорації (всіх основних світових гравців в с / г близько 300), тому що вони вміють лобіювати ринки збуту, сертифікацію та отримання дешевих банківських і політичних засобів. Кооперативи в Україні повинні об'єднуватися не тільки за напрямками, а й по послугах і фінансуванні. Сам по собі закон про сільськогосподарську кооперацію буде малоефективним, якщо не буде реформовано закон про кредитні спілки та споживчу кооперацію. Важливим було б започаткувати з напівдержавного кооперативного банку, який згодом передати кооперативним об'єднанням різних напрямків.

Сьогодні комерційні банки не бажають давати кредити кооперативам через статус неприбутковості, що природно: комерційні банки дають приватним підприємцям і ТОВ. Ті кооперативи, які не будуть здатні до об'єднання, швидко вичерпають свою актуальність і прийдуть до занепаду, не витримуючи конкуренції з великими приватними структурами. Питання співпраці між кооперативами - це не тільки фінансові потреби чи інтереси, а й питання взаємозахисту і стабільності. Особливо в перехідний період і час кризи демократичних інститутів. Крім того, необхідно зрозуміти: кооперація є актуальною не тільки для селян, а й для городян. Тому що немає якісного життя в селі без якісного міста і навпаки. У світі все більше обертів набирає концепція розвинених територій.

- Турбота про громаду. Кооперативи в центрі розвитку ставлять людину, її практичні потреби та інтереси. Вирішують не тільки пріоритети майбутнього, але і щоденні та практичні справи. Крім того, вони відновлюють інфраструктуру, яка потрібна їх членам і сім'ям. Наприклад, екологія, допомога старшим, сталий розвиток, фінансування інших організацій або структур. Це більше об'єднує людей, ніж інтереси заради прибутку.

Планування кооперації в Україні потрібно починати, слідуючи базовим кооперативним принципам. Основна допомога держави повинна бути в декількох напрямках: дорадчі служби, зрозумілі і прозорі механізми отримання дотацій і компенсацій, дешеве кредитування, особливо для переробної галузі, створення земельно-кооперативного банку і програми інновацій. Чому? Тому що кооперація може вирішити різні соціальні завдання краще, ніж державні програми з мільярдними витратами. Крім того, потрібно зрозуміти, що найякісніші продукти і товари наших фермерів повинні продаватися в Україні, тому що це основа здоров'я людей. Таким чином: компенсація за органічну сертифікацію, маркування продукції, створення ефективних систем контролю за якістю продукції. В умовах глобалізації ринку відчувається потреба зваженого економічного протекціонізму, тобто, щоб якісні продукти споживали свої ж громадяни.

У разі неконтрольованого ринку землі кооперативи не витримають конкуренції: вони не мають доступу до фінансових ресурсів для покупки - кредитування - інвестицій. Комерційні банки фінансуватимуть аграрні корпорації, засновані самими ж власниками банків. Великі бюджетні кошти будуть розподілятися для партнерів політиків, які виграли вибори. Тому тут потрібно тверезо оцінювати ситуацію: якщо концепція «кооперативні гроші - виробництво - споживання» + всі допоміжні напрямки, то в 2019 році кооперація стане двигуном аграрних реформ в Україні та принесе великі результати. А для цього потрібно тільки одне: дайте керувати цим напрямком сучасним патріотичним професіоналам, які бачать своє майбутнє в своїй країні.

Зіновій Свереда, доктор соціальної економіки