Давнє прислів’я стверджує, що голос народу – то голос Божий. У такому разі голос фермера – то ще й голос землі, котру він поливає своїм потом і плекає своєю тяжкою працею. Саме за це вона, добра й щедра, делегувала трударям право виступати від її імені. Щоправда, фермери виступають рідко, хіба що за обставин, коли мовчати вже не можуть. Це тоді, коли «батьки нації» замислять чергову безграмотну «рехворму» в АПК, або ж коли настане час підбити підсумки роботи за рік.

Микола Стрижак, Президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України, розповів нашому кореспонденту про свої враження від звітної конференції АФЗ Рівненської області, до участі в котрій він долучився на запрошення рівненських фермерів.

–                        Від самого початку конференції, – підкреслив Микола Іванович, –  я був приємно вражений досить великою кількістю учасників, яких останнім часом звик частіше бачити під Верховною Радою чи на Хрещатику, де ми разом проводили акції спротиву запровадженню в Україні так званого ринку землі. Побачивши багато знайомих облич, поцікавився: скільки ж разів ми за останні кілька місяців зустрічалися в столиці? Виявилося, що дехто пікетував Верховну Раду 14 разів, а дехто й 16. Оце активність! Втім, не слід дивуватися тому, що така маленька область так активно захищає рідну землю: адже кращі сини рівненських селян від 2014-го протистоять російським найманцям на Сході зі зброєю в руках. А фермери від самого початку збройного конфлікту, який чомусь назвали спочатку сором’язливою абревіатурою АТО, а потім і взагалі Операцією об’єднаних сил, але ніяк не війною, постійно постачають українським воїнам вирощені на Рівненщині овочі та інші продукти, а також надають помітну допомогу іншими ресурсами.

–                       Друге, – продовжує М. Стрижак, – що стало для мене неочікуваним сюрпризом, це передусім те, що конференція зібралася в обласному Будинку профспілок, а особливо те, що один із голів районних АФЗ одночасно очолює обласну профспілкову організацію Агропромислового комплексу. Це стало можливим завдяки поєднанню фермерських і профспілкових інтересів, і не останню роль у цьому зближенні зіграли наші спільні виступи проти «ринку землі», і створення, разом із Аграрним союзом та іншими патріотичними організаціями, Єдиного штабу порятунку рідної землі в Києві.   Правду кажучи, до такого єднання нас усіх змусили дії влади,  її цинічна й відверто дискримінаційна політика щодо не одних лише фермерів та дрібних сільгоспвиробників, а також щодо вчених-аграрників, шахтарів, учителів, медпрацівників, пенсіонерів і навіть профспілок. Поруч із фермерами можна побачити ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, молодь із Нацкорпусу, студентів і школярів… Нас підтримали всі верстви населення, всі громадяни України. І не в останню чергу – представники Рівненщини, де кількість патріотів України традиційно співпадає з кількістю мешканців.

–                       У виступах учасників конференції звучала різка критика осоружного урядового законопроекту № 2178-10, в котрому для фермерів немає нічого, крім декларацій про щасливе майбутнє селянських фермерських господарств, особливо дрібних і середніх. Не прописані не тільки механізми взаємодії фермерів із владою, а навіть жодних правил чи умов не знайдеш зі свічкою. Доступу до фінансів як не було, так і немає, і не передбачається. А всі оті «5-7-9 відсотків», про які так полюбляє віщувати з трибуни Тимофій Милованов, це не більше, ніж гра в наперстки. Натомість великий агрохолдинг спокійно бере іноземний кредит під 0,1 % річних, причому цей кредит формується на вигідних для клієнта умовах 1:1, тобто бере агрохолдинг 1000 га – йому дають мільйон, і він купує свою тисячу гектарів. А сімейному фермеру, щоб він купив 100 га землі, виписують гроші на 35 га, плюс відсоткова ставка 10 процентів (а прогнозують 11-12), плюс страхування і все інше, Виходить як у мультику «Простоквашино» з поштарем Пєчкіним: «Вам тут посилка надійшла, але я вам її не віддам». Кошти для фермерів і далі будуть недоступними.  Навіть ті скромні кошти, які заклав до бюджету уряд В. Гройсмана, ці спритники умудрилися під кінець року так «затерти», що не кожному фермеру не те що отримати їх, а хоча б знайти – завдання не з простих. Фермери обурені, бо знову обдурені. Я намагався пояснити, що сталося це не за вини АФЗУ, а завдяки тій дірі, котра утворилася в бюджеті на кінець року (хіба вперше?!), але ці пояснення нікому життя не полегшили. Люди вже не вірять на Милованову, ні Висоцькому, ні Гончаруку. Вони ще сподіваються на «доброго царя», тобто на Президента В. Зеленського. Але багатьом уже зрозуміло, що цей персонаж повністю відповідає формулі «короля робить почет». Володимир Олександрович, може, інколи й справді щиросердно хоче щось вирішувати, але він має таке оточення, що кроку самостійно не може ступити.  Люди мають сподівання, що ця влада, тобто Кабінет Міністрів, а потім і Парламент, довго не протримається, але для зміни уряду повинна визріти політична воля глави держави. А він їх боїться. А може, боїться тих, які йому ніби «допомагають» керувати країною.

–                        Повернемося до конференції. Фермери лаяли і владу, і дирекцію АФЗУ, і мене грішного. Все за те, що  не дочекалися державної допомоги ні в питаннях кредитування, ні в захисті від рейдерства. Попри всі запевнення міністра Малюськи, боротьба з цим злом ще толком не розпочиналася. Трохи пошугали реєстраторів та нотаріусів, а до «тітушок» руки короткі… Зневіра владою настільки глибока, що навіть якщо Президент щось і захоче зробити (або навіть зробить), віри вже не поверне. Тим більше – на тлі тих декорацій, які майже щодня виставляють за його спиною приведені ним до ВР «слуги». Цинічні, брехливі, нахабні, вони чітко відпрацьовують поставлені (ким, невідомо, але хочу вірити, що не Зеленським!) оперативні завдання, вкидаючи в інформаційний простір різного роду фейки і «смажені» висловлювання – то про бабусю, яка мусить продати собачку, щоб заплатити за «комуналку», то про пенсіонерів, які нібито лягають у лікарні, щоб там «на халяву» поїсти. А новоспечений «радник» Мушак навіть виблював таку думку, що пенсії взагалі не потрібні. Ось якби його мамі таке сказали! А журналістам такі «вкиди» за щастя – місяць гребтимуться в цьому смітті, доки іншого їм не кинуть. Навіть я не відразу здогадався, що всі ці пазли легко складаються в загальну картинку, яка зветься інформаційною обробкою населення з метою під шумок сотворити якусь шкоду. А фермери мені швиденько розкрили цей задум, варто було лише співставити ролі та виконавців. Повне співпадіння в кожному випадку!

–                         Коли я розповів зібранню, – додав Микола Іванович, – що ми, тобто АФЗУ разом з Об’єднаним штабом, переходимо до нової форми боротьби, і це вже боротьба не тільки ЗА землю, а й ПРОТИ влади, отримав підтримку, навіть оплески. Разом з тим, фермери готові підтримати Президента В. Зеленського у виконанні його передвиборної обіцянки перетворення України на дійсно демократичну державу. Будемо Європу будувати в себе, а починатимемо з народовладдя. На Рівненщині цей процес іде швидкими темпами, і фермери беруть у ньому активну участь. На день проведення конференції один із фермерів-активістів поїхав на Львівщину за досвідом становлення народної влади, щоб потім запровадити його в своїй області. Земля землею, а рятувати вже потрібно не тільки її, а взагалі Україну як суверенну державу. Влада цього не зробить, бо не вміє, та й не хоче. Сидять на валізах і чекають копняка під зад. Люди вже не шукають «правильних» партій, бо переконалися, що вони теж не все можуть, особливо коли не отримують потрібних портфелів.

–                       Тому фермери, – підсумував бесіду Микола Стрижак, – порішили так: будемо укріплювати свою Асоціацію, розбудовувати її, гуртуватися з іншими громадськими організаціями і рухами, щоб єдиним фронтом боронити життя в Україні. Для підтримки акції проти запровадження дикого ринку землі в області постійно замовлені автобуси, налаштовані учасники, чекають лише на телефонний дзвінок із Об’єднаного штабу. Нехай тільки спробують нас не побачити й не почути зелені маріонетки!

Записав Володимир Ярошенко