Ніч із 30 на 31 березня 2020 року видалася тривожною і для народних обранців, і для громадян України. Адже саме в цю ніч під склепінням Верховної Ради слухався в другому читанні одіозний законопроект 2178-10 щодо обігу сільськогосподарських земель. Дивитися на це маски-шоу без хвилювання було неможливо. Адже на кону стояла доля всього українського народу, якому ця земля має належати.

Зрештою, монобільшість, підтримана представниками партій «Європейська солідарність» і «Голос», спромоглася назбирати аж 259 голосів, і дуже суперечливий законопроект став законом. Ось його головні положення:

• Запуск ринку землі в Україні може відбутися з 1 липня2021року (у попередній редакції було з 1 жовтня2020року).

• До 1 січня 2024 року купувати землю зможуть тільки фізичні особи-громадяни України. Концентрація землі в одні руки в перші два роки після запуску земельної реформи обмежена площею 100 га.

•З 1 січня 2024 року купувати землю дозволять також українським юридичним особам в концентрації не більше 10 тис. га.

.• Дозвіл іноземцям купувати землю на території України буде можливий тільки після прийняття відповідного рішення на загальнонаціональному референдумі.

• Землі сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності продаватися не будуть.

Закон є, що далі?

На це питання наш кореспондент шукав відповіді в бесідах із людьми, для яких земельна реформа й відродження українського села вже давно стали змістом життя.

Іван Томич, фундатор і почесний голова Асоціації фермерів та приватних землевласників України:

Всі 30 років існування українського фермерства були роками боротьби. Її мета незмінна: перетворити Україну на успішну, першу в Європі аграрну державу. Змінювалися президенти й уряди, але в Україні так і не сформувалися основи стратегії й далекоглядної цілеспрямованої політики щодо формування фермерського устрою суспільства. Фермерів годували обіцянками, а гроші віддавали або на ремонт дірявого колгоспно-радгоспного корабля, врятувати котрий було вже неможливо, або ж просто дарували своїм кумам, родичам і «любим друзям». Зрештою, стало зрозуміло, що відсутність виваженої урядової аграрної політики веде лише до зубожіння населення, соціального, економічного, духовного, політичного знедолення і приниження української нації. Натомість необґрунтовані реформи та інші спровоковані владою виклики змушують фермерів відчайдушно боронити рідну землю разом із політичними партнерами, такими як ВО «Батьківщина», ВО «Свобода» та іншими національно-демократичними силами, разом із котрими АФЗУ входить до Об’єднаного штабу порятунку рідної землі. Якби тисячі селян протягом пів року не проводили безстрокові акції проти запровадження непродуманої земельної реформи під Верховною Радою, її депутати могли б прийняти набагато гірший закон про обіг землі, ніж той, який маємо сьогодні.

Ми не вважаємо, що програли боротьбу, бо суперник слабший за нас: навіть при всьому нахабстві й цинізмі так званої монобільшості у прийнятому вночі 30-31 березня законі виразно прослідковується стихійне начало, відсутність будь-якої системності, намагання поєднати те, що не поєднується.  Потрібно рятувати Україну від таких законів і таких законотворців, і тут потрібні консолідовані зусилля політичних партій і громадськості. Для цього ми маємо надійних союзників і деякий час, принаймні до 1 липня наступного року. Гуртом переможемо!

Геннадій Новіков, голова Аграрного союзу України:

Ніяку добру справу не роблять в нічний час, це пора злодіїв і зловмисників. Але саме вночі під склепінням ВР розіграли на замовлення чи то МВФ, чи власних олігархів видовище, котре запам’ятається надовго: депутати, спікер і навіть президент у масках та рукавичках, усі роблять вигляд, що працюють, а насправді лише імітують діяльність та дружно відпрацьовують чуже замовлення. Вони навіть не звернули уваги на те, що діють всупереч закону, а такі дії призводять до ще більших порушень. Оцінку тому, що там відбувалося, має дати народ України, а результат, тобто закон 2178-10, повинен оцінити Конституційний суд.

А наше бачення таке: якщо раніше відкриття земельного ринку було просто злочином проти нашої держави, то тепер, у період економічної кризи, яку зараз переживає Україна через пандемію, цей злочин буде вдвічі тяжчим. А в період економічної кризи вартість української землі буде набагато нижчою, ніж під час економічного зростання. Багато українців, які й раніше були не в найкращому фінансовому становищі, а тепер ще й мають боротися з наслідками запровадження карантину та замороженням економічної діяльності, будуть вимушені віддавати свої наділи майже задарма, щоб хоч якось прожити. Прийняття такого закону без проведення всеукраїнського референдуму – пряме порушення Конституції, нашого Основного Закону. А будь-які забаганки МВФ чи інших закордонних лихварів – не закон. Он маленька Греція, потрапивши в скрутне становище, знайшла сили підняти голову й заявити на весь світ про свою незгоду з ними – і їй не тільки списали всі борги в сумі 100 млрд. доларів, та ще й на дали 60 млрд на розвиток. То чому ж наша влада за 1-2 млрд стає на коліна і гне спину перед ними? І це відбувається саме тоді, коли понад трильйон доларів виділений на боротьбу з коронавірусом, без жодних зобов’язань країн. Такого приниження Україна ще не знала!

Сергій Андрюшин, директор ТОВ «БАРИШІВСЬКІ АГРАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ»:

–                Те, що зробили народі депутати під час прийняття злощасного закону 2178-10, їм самим здається легким компромісом між бажаннями якось отримати гроші від МВФ і водночас припинити протестні акції українських аграріїв. Зрештою, ні те, ні інше не стало реальністю: закордонні лихварі не отримали жаданого доступу до земель державної й комунальної власності, а за 4 роки багато чого може змінитися і в світі, і в Україні. Натомість українські сільгоспвиробники зберегли ті позиції, які свого часу були ними узгоджені ще з урядом В. Гройсмана. Для людей, які дійсно обробляють землю, створюються ніби непогані передумови, щоб зібрати собі пристойний земельний банк. Інших покупців поки що не бачу. Досвід Прибалтики переконує, що цим шляхом можна рушати. А те, що перший камінь мають кинути пайовики, навіть дуже добре: нехай вони відчують, як держава про них піклується. Мені, як інвестору, система «49 років» нецікава. Значно краще залишитися з моїми орендодавцями в тому статус-кво, що вже перевірено роками. За існуючої системи нас не лякає поява неочікуваних спадкоємців, далеких родичів тощо. Право власності непохитне. А кому дійсно дуже кортить продати свій пай, нехай продає. Щодо свого господарства, я спокійний: у мене вже є чітка система взаємодії з банками, державними установами і т. ін.. Якщо працювати, то все буде добре.

Микола Бондарчук, фермер:

–                Хоч нова влада і називає себе слугами народу, але своїми діями демонструє прямо протилежне. Розпродати землю, яка цей народ годує, це злочин проти власної країни та її громадян. Це продаж не тільки нашого покоління та наших дітей, а й онуків, правнуків, майбутньої України разом із її незалежністю. Бо без землі не буде хліба, а без власного хліба про яку незалежність можна говорити? Не час сьогодні влаштовувати розбори польотів, але ми, фермери, ще свого останнього слова не сказали. Ми скажемо його, і воно буде почуте; земля нам допоможе!