Настає 19 червня – день нашого професійного свята. Воно нагадує нам про той щасливий час, коли Президент України Леонід Кучма 2003 року підписав Закон про фермерське господарство № 973-IV. Вже тоді була домовленість про встановлення Дня фермера як професійного свята, але наступні президенти так і не спромоглися підписати відповідний указ. Наразі є рішення Кабінету Міністрів, але указу знову немає. Чи підпише його Президент В. Зеленський, чи знову забуде, залишиться на його совісті. Поки що він мовчить. Нам не потрібно, щоб цей день у календарі був позначений як неробочий – у сільгоспвиробників немає вихідних, кожна хвилина віддається землі. Але нехтувати тими людьми, які годують народ – це порушення не тільки власних передвиборних обіцянок, але й віковічних українських традицій

Що ж , у Володимира Олександровича ще є кілька годин на роздуми, а ми вже вирішили: будемо святкувати День фермера! Не так, як хотілося, бо на додачу до інших негараздів ще й карантин через коронавірус ніяк не закінчується, але свято є і завжди буде з нами. Ми нагадаємо собі й покажемо всім селянам, а заодно і владі, що фермери є найголовнішою підвалиною агропромислового комплексу країни, запорукою створення на селі того середнього класу, котрий перетворить Україну з жалюгідної прохачки на могутню аграрну державу, здатну конкурувати з найбагатшими європейськими і світовими лідерами. Ми не тільки годуємо країну, а ще й захищаємо її від агресора та природних катаклізмів. Подивіться, хто воює в окопах Сходу нашої країни, хто долає лісові пожежі в Зоні відчуження ЧАЕС, хто гне спини на фермерських ланах Європи, заробляючи валюту для України? Це не юні мажори з багатих сімей, а селянські діти. Виходить так, що ми звалили на свої плечі всі ці важкі ноші, і мусимо тягти цього плуга, відроджуючи Україну. Як завжди, починати доводиться із села, бо саме воно є генетичною й економічною основою нації. У нас є (поки що) чудова земля, і роботящі люди ще залишилися. Немає тільки господаря на цій землі, тобто нормальної влади, яка не на словах, а на ділі служитиме народу. Ми готові стати опорою держави, а вам, дорогі побратими, я знову повторяю слова геніального Франка: «Лупайте цю скалу». Нічого іншого для нас ніхто не пропонує, тому гуртуймося, засукаймо рукави і працюймо.

Принагідно хочу підкреслити: немає в Україні жодної іншої організації – громадської, політичної чи неполітичної, радикальної лівого чи правого спрямування, профспілкової, благодійної або релігійної – яка могла б за своїм потенціалом зрівнятися з нашою Асоціацією фермерів та приватних землевласників України.

Не випадково саме АФЗУ ініціювала створення Об’єднаного штабу захисту рідної землі, ставши його наріжним каменем. У вересні ми об’єднали свої зусилля з Аграрним Союзом, потім до нас долучилися наші профільні профспілки, національні свідомі організації, науковці тощо. Так виник Об’єднаний штаб захисту рідної землі, координатором котрого згодилася бути Ольга Ходаківська, доктор економічних наук і винятково енергійна жінка. Величезну й кваліфіковану підтримку ми відчули від досвідчених політичних гравців, якими є «Свобода», «Батьківщина», «Національний корпус» та інші. Ми потужно крокуємо всі разом, і завдяки цій грізній ході народних мас під різноманітними, але незмінно патріотичними прапорами влада «монобільшості» потроху починає прозрівати.

Нема й не буде в Україні іншої такої Асоціації, тому потрібно її берегти від розхитування та послаблення. Консолідуйтеся навколо неї, забезпечуйте подальший розвиток, зміцнюйте структуру й фінансовий стан АФЗУ, бо це ваша організація, вона працює для вас. Багато нині різних прапорів, і стежок на землі багато, а вірна дорога у фермерів лише одна, і нею вже 30 років несхибно прямуємо всі ми разом із АФЗУ.

Президент АФЗУ Микола Стрижак