ЮВІЛЯРУ – МНОГАЯ ЛІТА

Найстарішому фермеру Волині – 80 років. У нього за спиною складне і не завжди веселе життя, тож наш кореспондент поцікавився в ювіляра: як йому попри всі труднощі й негаразди вдалося досягти такого поважного віку. Відповів Дмитро Олексович коротко, але одна лише його фраза повністю розкрила суть: «Здоров’я тіла залежить від здоров’я духу». Про себе ювіляр розповів:

–                Я народився в Карпатах, в тому місці, де Дністер починає свій шлях до моря. Село наше звалося Вовче, і це не випадково. Колись у цих місцях водилося багато вовків-сіроманців, які нерідко нападали на отари місцевих мешканців і різали овечок. Предки наші були кмітливими й сміливими людьми, тому винайшли спосіб, як відлякати сіроманців. Забивши одного, знімали з нього шкіру, а потім її надягав на себе вівчар. Вовки на його отару більше не нападали. Вода має пам'ять, мій Дністер знає, що він пливе по українській землі та впадає в українське море. Він гучно прямує по рідній землі, чого не можу сказати про сусідній Сян, той ніби крадеться, мов злодій, аж до чужого Балтійського моря.

Мій батько 1918 року був вояком армії Петлюри, він багато передав мені. Ми по - вуличному звалися ковалі, а роботу виконували дуже відповідальну. Зокрема, кували хрести на сільську церкву. Пригадую, що там було зображення сонця і півмісяця. Це символіка середовища Бог-Природа, в якому нам пощастило жити. Від батька та його товаришів, які збиралися до нашої хати вечорами поговорити, я, підліток, дізнавався життєвої мудрості, всмоктував її у своє серце. Мудрість батьківська була простою: нам належить гармонійно доповнювати одне другого, не сподобляючись дурню, який сидить на гілці й ріже її під собою.

На жаль, схожу на цей приклад картину ми спостерігаємо зараз в Україні, та й не тільки в ній. Ми не цінуємо чужої праці, не поважаємо чужої думки, не бережемо природу. Не можу без скорботи й обурення згадувати про те, як невіглас із «воздушкою» знічев’я застрелив одного з лелек, які протягом 40 років селилися в моєму обійсті. Без батьківського догляду залишилося двоє пташенят, а одна мати не змогла їх прогодувати, тож вони померли. У кого піднялася рука на Божого птаха – той отримає жорстоку за те відплату. Сили неба такого не прощають! І вбивця ніколи більше не отримає потіхи і добра у Божому світі».

На Волині Дмитро Себій людина досить відома. Його часто називають старшим фермером краю. Відомий дисидент, адже свого часу судилося чоловікові пережити переслідування влади і спецслужб. Відомо, що він дружив з Левком Лук'яненком, був знайомий з В'ячеславом Чорноволом. Був одним із засновників Волинської крайової організації Народного Руху України. У 80-х роках Себій очолював на Волині Гельсінську спілку.

Така активна позиція йому не минулася дарма. Ветеран досі зберігає протоколи обшуку його будинку працівниками прокуратури та КДБ, акти опису майна. Влада не раз надсилала в його оселю представників спецслужб. В будинку перекидали сотні книжок з його приватної бібліотеки, котру він збирав усе життя. Все шукали серед них «літературу, що ганьбить радянську владу». Сина, який пройшов Афганістан, Дмитро Олексович втратив у дорожній ДТП. Чи вона була випадковою?

За словами Дмитра Себія, найбільша біда українців у тому, що їх ведуть не туди, куди народу потрібно, а туди, куди хочуть сліпі поводирі. З особливою гіркотою колишній коваль згадує ті часи, коли працював ковалем і з різного мотлоху намагався робити якісь тракторці: «Коли грабували країну і благословляли підприємства під ніж, нехай би допустили до цього так званого «металолому» селян... Зараз би вони мали чим хазяйнувати. Але де там – не дали. Люд у багатьох селах коником оре замість тракторів. А тепер ще й на землю зазіхають, роблячи із села велике ледащо, створюючи всі умови, щоб люди розучилися і мислити, і працювати.

Мене взагалі дивує, коли політики-мільйонери себе називають елітою. Елітним може бути зерно, кнур... А це яка еліта? За ніч розбагатіли, розкрадаючи державні бюджети ваучерним шляхом – і вже вони цабе. А ті, що зараз до влади дорвались... Достеменно ж не знають, яким шляхом має розвиватися країна», – міркує фермер.

Попри погрози, утиски й страшні життєві випробування Дмитро Себій зберіг ясний розум і дотепер є активним. Ветеран завжди в роботі – і то не лише на власному полі. Він здебільшого разом із однодумцями займається облаштуванням криївок на Любомльщині та в інших пам’ятних місцях.

Так, за ініціативи й під орудою Дмитра Олексовича в урочищі «Вовчак», що на межі Турійського та Володимир-Волинського районів, освятили алею і пам’ятний знак на честь Левка Лук’яненка.Памятний знак – це мальтійський хрест з червоного граніту як знак сонця, всередині – образ самого Лук’яненка, нижня частина – з чорного граніту. Разом усе це складає червоно-чорний прапор. На знаку є і слова Лук'яненка: «У 20 років дав я обітницю небу взяти прапор боротьби із рук вояків УПА і здобути Україні волю».

Меморіал «Франкова криниця» став окрасою краю, а опоряджені фермерами численні могили та криївки не дають забути людей, які відійшли у вічність.

Дмитро Олексович досконало знає твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Степана Руданського, Василя Стуса, інших українських поетів, часто цитує їх. Особливо проникливо звучить у його виконанні вірш Тараса Шевченка «І мертвим, і живим…»:

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра;
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли.

Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві
Подивіться на рай тихий,
На свою країну!
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну!
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.

Волиняни розповідають, як під час урочистостей у Володимирі-Волинському до дня міста священики й парафіяни Української православної церкви Московського патріархату не змогли дослухати декламацію Себієм цієї шевченкової поезії та покинули локацію. Мабуть, твори великого Кобзаря впливають на нечисту силу так само, як і молитва.

Редакція і автор від щирого серця бажають Дмитру Олексовичу міцного здоров’я, довгих років життя, творчої наснаги, численних друзів і однодумців.

Спілкувався Володимир Ярошенко