Шановні фермери, приватні землевласники, громадяни України! Дирекція АФЗУ пропонує вам відкрити для себе ще одну сторінку життя нашої Асоціації – рубрику «Голоси України». Матеріали, котрі ви знаходитимете надалі на сайті АФЗУ в цій рубриці, мають на меті ширше інформувати членів Асоціації та зацікавлену громадськість про перебудову, подальше становлення і розвиток фермерського руху в областях, районах, територіальних громадах та окремих населених пунктах України. При цьому ми дотримуємося переконання, що саме з регіонів будемо отримувати найцінніші думки та пропозиції, від реалізації яких значною мірою залежатиме наша стратегія та практична діяльність. Наразі наш кореспондент запропонував деяким головам обласних АФЗ висловитися лише по одній темі кожному, а надалі ми плануємо організувати широкий обмін думками з різних питань і необмежене коло учасників дискусій.
В сьогоднішній дискусії беруть участь лідери двох обласних фермерських асоціацій, котрі хоч і полярно віддалені одна від одної, але мають спільні інтереси й об’єднані під егідою єдиної громадської організації – АФЗУ.
Ярослав Васильович Кардаш – Львівська область.

Тема бесіди – роль фермерів у формуванні й поширенні бренду молочних та фруктово-ягідних продуктів «Галичина»
Торгова марка «Галичина » об’єднує різні продукти – і молочні, і плодово-ягідні, тому обмежувати участь фермерів лише сімейними фермами тваринницького напрямку не варто. Хто що виростив – те і постачає. Причому коли йдеться, наприклад, про соки, то тут активно беруть участь і сімейні ферми, і інше сільське населення, тобто одноосібники. Крім того, ті ж яблука на переробку везуть не тільки з Галичини, а й із інших регіонів – Вінничини, Рівненщини, Закарпаття. Але в продукції фірми «Яблуневий дар» доля фермерських фруктів займає достойне місце. Передусім – завдяки високій якості і невеликій гуртовій ціні. Адже ми всі тут живемо, тому далеко возити наші яблука не потрібно, тож транспортні витрати мінімальні. Стосовно молока й молокопродуктів має місце неабияка тривога: поголів’я стрімко падає, бо тварин все тяжче утримувати за відсутності вільних пасовищ і недорогих кормів. Навіть нагорі все тяжче отримувати недороге молоко, тому останнім часом молокопродукти власне галицькі все частіше заміщуються своїми аналогами з інших регіонів – Рівненщини, Волині тощо. Не можна сказати, що наші місцеві сімейні фермери не чинять жодного спротиву таким тенденціям: вони активізуються, об’єднуються в кооперативи переробного напрямку, намагаються зберегти своє лідерство на ринку, навіть на такому потужному, як «Шувар». Я особисто знаю фермерів, які мають там не просто можливість торгувати, а вже створили власні прилавки і навіть павільйончики. Як правило, саме до них у першу чергу шикуються черги покупців. Наразі за активної участі Львівської дорадчої служби проектується кооперативний переробний завод, до створення котрого залучаються насамперед сімейні фермери та дрібні сільгоспвиробники. Це тішить, бо гріх, щоб ті ж молокопродукти завозили до нас із інших областей або, борони Боже, із-зі кордону, коли власні селяни вміють виробляти продукцію навіть вищого класу. Приємно, що «Галичина» не просто володіє гучним брендом, а й намагається наслідувати найкращі традиції молочарів нашого краю.
Стосовно сімейних ферм і обслуговуючих кооперативів. Дійсно, у нас на Львівщині вони могли б народжуватися частіше і розвиватися активніше, але для того все-таки потрібна чітка законодавча база і дієва підтримка держави. Бажано не популістськими промовами політиків, а конкретними урядовими програмами й відповідними показниками в розділі видатків Держбюджету, інакше нічого не отримаємо, окрім ланцюгової реакції гальмування подальшого розвитку.
Хочу зауважити, що селяни не тільки у Львівській області, а й в інших регіонах України, невірно сприймають тему кооперації, ототожнюючи останню з колгоспами радянського типу. Тут потрібна серйозна роз’яснювальна робота, не менш потужна за ту, котру свого часу здійснювали більшовики для відвернення селян від землі.
Ринок землі у виконанні чиновників нинішньої влади працює не на селянина, не на приватного землевласника, а знову-таки на грошові мішки, і цей процес, щойно легімітизований Верховною Радою, ставить у зовсім безвихідне положення тих селян, які й раді б розширити свої земельні наділи, проте не мають зайвих коштів, а йти до банку за кредитами – марна справа, там діють свої неписані правила, і вони створені не для бідняків. Є також проблеми з переоформленням земель постійного користування, спадщини, та ще й в умовах постійного жонглювання законами. А про надання «зеленої вулиці» молодим фермерам і дрібним підприємцям навіть мови немає. На жаль, на всі негаразди наклався ще й коронавірус із його необхідними і видуманими обмеженнями. Створення ОТГ стало таким же невдалим кроком, як колись створення колгоспів, бо процес почали не знизу, а згори. Втім, це може бути темою нашої наступної розмови, причому в широкому колі, бо гримаси децентралізації в усіх регіонах однаково непривабливі – тут і кадровий склад нових вождів, і їхні зарплати, і їхня залежність від агрохолдингів, і багато іншого...
Олександр Іванович Зубенко, Донецька область.

Тема бесіди – який фермер потрібен Україні?
Можливо, когось моя прямолінійність образить, але настав жорсткий, навіть жорстокий час, коли вже ніхто нікого не пожаліє. Запровадження так званого ринку землі тільки видають за мрію народну. Добре знаю Європу, спілкуюся з тамтешніми аграріями. Вони й гадки не мають, що земля може бути чиєюсь приватною власністю, а не державною. А нашим неореформаторам, які звикли вчитися не вдома, хочу нагадати слова відомого англійського економіста Ф. Гаррісона: «Державні діячі на пострадянських просторах перебувають у полоні міфів, поширюваних західними «експертами». Якщо землю будуть вільно продавати й купувати, то її швидко приберуть до рук багатії, яким і дістануться потім рентні доходи. А держава втратить на цьому до третини національного прибутку».
На мою думку, Україні сьогодні потрібен не той жалюгідний фермер, який 30 років тому отримав від держави клапоть землі й шанс, але так і не спромігся стати справжнім господарем. Він і далі буде старцювати й випрошувати дотації в держави, щоб їх проїсти і надалі залишатися бідним і голодним. Я вважаю, що сьогодні потрібен такий господарник, про якого мріяв П.А. Столипін – заможний, успішний, який не тільки сам виживе в складних умовах, а й бідним допоможе вистояти. Село, особливо в умовах децентралізації, можуть і мусять рятувати заможні фермери. Той, хто ледь зводить кінці з кінцями, не зможе швидко і адекватно відреагувати на потреби сільської громади; натомість поруч із більш потужним фермером він виживе, а згодом теж стане допомагати сільській громаді. А роль влади полягатиме в тому, щоб допомогти селянам відчути себе побратимами не тільки під час пікетування Верховної Ради чи Кабміну, а і в повсякденному сільському житті. Коли скликають людей на толоку, не ділять на бідних і багатих, а приймають кожного, хто хоче працювати. Тож бажаю всім селянам бути заможними й дружними, а Україні – сильною й незалежною.
Спілкувався Володимир Ярошенко
Діалог із областями продовжується, тож ДАЛІ БУДЕ