+38 (044) 228-48-19 | +38 (044) 501-78-73
ул. Иоанна Павла ІІ 21, оф. 417, г. Киев, 01042, УкраинаЛ.В. Молдаван д.е.н., професор.
Заслужений економіст України,головний науковий співробітник
відділу форм та методівгосподарювання в агропродовольчомукомплексі,
ДУ «Інститутекономіки та прогнозування НАН України»,
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення" № 552-IX від 31.03.2020,з 1 липня 2021 р. до 2024 р. реалізувати право на земельну ділянку шляхом купівлі одержали фізичні особи, індивідуальні підприємці, що займаються сільськогосподарською діяльністю, та фермерські господарства. У подальшому учасниками земельного ринку стануть підприємства різних організаційно-правових форм, в тому числі агро-промислово-торгові компанії, які сьогодні орендують від 100 до 600 тис. га угідь. Постає питання, за яких умов малі і середні виробники залишаться учасниками земельного ринку і зможуть реалізовувати своє право на купівлю землі для ведення сільськогосподарської діяльності і виконання своєї місії щодо підтримки агропродовольчої безпеки країни та збереження облаштованими сільських територій?
Об’єктивна обумовленість державної підтримки реалізації прав селян на купівлю сільськогосподарських земель та зарубіжна практика її здійснення.
На можливості фермерських господарств отримувати доходи, яких вистачало б фінансування господарської діяльності і на одночасну купівлю земельної ділянки, впливає низка об’єктивних чинників, зокрема:
- у сільському господарстві на однаковий з іншими галузями прибуток необхідний більший обсяг капіталовкладень. Водночас світова статистика підтверджує історично діючий диспаритет цін між сільським господарством і суміжними промисловими галузями,що негативно відбивається на доходах сільськогосподарських товаровиробників;
- урожайність сільськогосподарських культур і, відповідно, забезпеченість кормами тваринництва на 44 – 55% залежать від змінних природно-кліматичних умов, що обумовлює нестабільність цін на сільськогосподарську продукцію і доходів від її реалізації;
- нееластичний попит на продукцію сільського господарства є досить низькою і коливається, як правило, в межах до 1% (у розвинутих країнах коефіцієнт еластичності коливається в межах 0,20 – 0,25), що впливає на пониження цін і, відповідно, доходів[[1], С. 726];
- сільське господарство є більш залежним від кредитування порівняно з іншими галузями через специфічні особливості відтворення в аграрному виробництві: залежність від природно-кліматичних факторів унеможливлює (за рідкими випадками) поточне виробництво, що потребує значних обсягів кредитів з різним терміном погашення;наявність сезонного розриву між вкладенням коштів та їх надходженням від реалізації готової продукції зумовлює необхідність подовжених термінів погашення короткострокових кредитів;необхідність мати в обороті значний запас сировини та матеріалів уповільнює швидкість обороту коштів та потребує кредитування оборотних засобів виробництва[[2], с 87-88].
Зазначене є закономірністю для всіх країн, незалежно від рівня їх економічного розвитку. У структурі аграрного капіталу частка фінансування сільськогосподарських товаровиробників за рахунок запозичених коштів становить у Великобританії, Німеччині, Швеції – 50%, в США – 70% від величини сукупних витрат на виробництво сільськогосподарської продукції.
За таких умов нагромадження власного капіталу для купівлі такого дороговартістьного засобу виробництва, як сільськогосподарські угіддя є проблематичним, особливо для малих і середніх господарств,що потребує використання значних обсягів запозиченого капіталу. При цьому звернення до комерційних банків для них обмежено через високі процентні ставки та непосильні умови доступу до них. Водночас, комерційні банки мало зацікавлені у кредитуванні виробників сільськогосподарської продукції, особливо малих і середніх, через високий рівень ризиковості виробництва і низьку ліквідністьзастави. Вирішення проблеми потребує державної підтримки.
Державна політика щодо підтримки фінансових можливостей сільськогосподарських товаровиробників для реалізації свого права на землю сільськогосподарського призначення здійснюється у двох напрямках: перший пов'язаний із створенням сприятливих умов для придбання сільськогосподарськими товаровиробниками, насамперед малими і середніми, які становлять переважну більшість у світовому сільському господарстві і виробляють до 80% сільськогосподарської продукції, необхідних і посильних кредитів; другий – з державною підтримкою стабільної прибуткової діяльності зазначених господарств, що виступає основним чинником своєчасного повернення кредитів і захисту фермерів від утрати заставленої земельної ділянки й інших активів, відновлення яких потребує досить довгого періоду і значних коштів, та фінансування подальшої їх виробничої діяльності.
Фінансово-кредитне обслуговування купівлі сільськогосподарських угідь, як і усієї діяльності сільськогосподарських товаровиробників,у зарубіжній практиці відзначається інституціональними особливостями порівняно з кредитуванням нерухомості в інших галузях. Ці функції у сільському господарстві виконують спеціалізовані інституції, які включають як банківські, так і небанківські установи.
У країнах ЄС кредитування купівлі земель сільськогосподарського призначення забезпечується, як правило, через систему кооперативних банків. У Франції – це мережа кооперативних банків “КредіАгріколь”, в Нідерландах – “Рабобанк”, Румунії – "Кредиткоопбанк", Іспанії – “Кооперативі де кредіто”, Німеччині – система “Дойче Геносеншафтсбанк”.Сільська кооперативна кредитна система Польщі включає 596 кооперативних банків з 3,3 тис місцевих осередків, які на 80% забезпечують потреби фермерів – своїх членів у кредитах, в тому числі довгостроковими позиками для купівлі землі.
У кооперативну банківську систему FarmCreditSystemСША входять 12 кооперативних іпотечних банків. Система виступає основним кредитором купівлі фермерами земельних ділянок.Кооперативна система довгострокового кредитування купівлі землі Індії, членами якої є 67% фермерів (880 тис. господарств), включає 20 кооперативних банків штатів та 2841 районний кооперативний банк.
Кредитні кооперативиє одночасно громадськими і специфічними фінансовими установами. Вони виступають формою організації взаємного фінансування (або колективного самофінансування), яка виникла як реакція малого і середнього бізнесу на недоступність до кредитів комерційних банків. Перевагами кредитних кооперативних установ порівняно з комерційними банками є:
‒ нижчі від усіх інших банківських структур процентні ставки;
‒ можливість мінімальних вкладень;
‒ можливість одержання як малих, так і великих сум кредитів для купівлі землі під заставу, або на умовах гарантій членів кооперативу (позичкове коло);
‒ простіша процедура оформлення кредиту і безпроблемне його одержання в будь-який час;
‒ можливість одержати кредит під ощадні внески;
‒ вищий рівень безпечності кредитного обслуговування у спеціалізованій фінансовій установі;
‒ менша жорсткість у випадку невчасного повернення позичок;
‒відчуття власника банківської установи і співучасть у життєвій діяльності його членів.
Нижчі від комерційних банків процентні ставки (у Польщі, наприклад, 2%, Німеччині ‒ 3%, Іспанії – 3,5%) забезпечуються неприбутковим статусом кооперативних банків. Метою їхньої діяльності є надання своїм членам послуг за тарифами, що не передбачають одержання банківських прибутків, як це має місце в комерційних банках.
Кооперативні банки країн ЄС надають кредити для купівлі сільськогосподарських угідь під заставу будь-якого фермерського майна, в тому числі земельної ділянки, яка у разі неповернення кредиту частіше всього переходить не банку, а фермеру ‒ учаснику "позичкового кола". При цьому коефіцієнт ліквідності заставленої землі становить 80 – 100 %, а не в як в комерційних банках. Кооперативні банки здійснюють замкнутий комплекс іпотечних операцій: кредитування, випуск земельних іпотечних цінних паперів, залучення необхідних фінансових ресурсів і рефінансування нових кредитів.
Основними джерелами фінансів кооперативних банків виступають:
– кошти державного бюджету;
– кошти сільськогосподарських товаровиробників – членів кооперативних банків, що переводяться в кооперативні банки;
– кредити, залучені під гарантії уряду на міжнародних ринках.
Систему пільгового довгострокового кооперативного кредитного обслуговування купівлі фермерами сільськогосподарських угідь доповнюють державні небанківські кредитні структури. УСША такий "тандем" з кооперативною системою фермерського кредиту FarmCreditSystemформує Агентство обслуговування фермерів Міністерства сільського господарства США (FarmServiceAgency, FSA).
FSAздійснює фінансову підтримку купівлі землі фермерами та власниками ранчо, які не в змозі одержати за форс-мажорних обставин кредит для розширення господарства або створення ферми з інших джерел. Агентство кредитує також купівлю земель молодими й іншими фермерами і власниками ранчо, які починають свою діяльність. Окремо виділені програми підтримки кредитування придбання землі для фермерів-жінокта фермерів-представників народів-меншин.
Щорічно FSA виділяє зазначеним категоріям сільськогосподарських виробників позички на купівлю земельної ділянки або ферми в цілому, а також для покриття витрат господарств на період їх становлення. Фермер або власник ранчо може бути як фізичною, так і юридичною особою, повинен приймати безпосередню участь у виконанні сільськогосподарських робіт на своїй фермі, мати стаж роботи не менше 3 років, відповідати вимогам щодо навчання і досвіду роботи й інш.
Позики на володіння фермою чи земельною ділянкою становлять 100% їх вартості. Максимальна сума кредиту становить 600000 дол. Агентство обслуговує кредити через своїх місцевих кредитних менеджерів та менеджерів по фермах. Фінансування здійснюється в рамках бюджету Міністерства сільського господарства США. FSA також виступає гарантом повернення кредиту у разі, якщо половину суми кредиту фермер бере в іншого позичальника. Максимальний термін погашення кредиту для купівлі ферми, як і спільного з іншою фінансовою установою кредиту, становить 40 років [[3]].
У Канаді сільськогосподарську кредитну кооперативну системудоповнює державна корпорація Фермерський Кредит Канади (FarmCreditCanada, FCC).Корпорація підзвітна Уряду Канади і функціонує у рамках Законів Канади "Про сільськогосподарські кредити" та "Про фінансове управління". Метою корпорації є сприяння розвитку сільських районів Канади шляхом надання спеціалізованих і персоналізованих ділових і фінансових послуг для купівлі землі фермерськими господарствами, зокрема сімейнимифермами.
Для Канади, як і для практично всіх розвинутих країн, важливим є питання "омолодження" фермерського складу. FCC для вирішення даної проблеми пропонує пільгову позику молодим фермерам, що сприяє осілості молодих людейу сільській місцевості та сприяє передачі справи від покоління до покоління.FCC здійснює також стратегію підтримки жінок─підприємців у сільському господарстві, надаючи їм персоніфіковані позички, фінансові консультаційні й інші послуги для купівлі земельних ділянок.
FCC забезпечує захист вартості земельної нерухомості, переданої фермерами як застави за одержаний кредит.
FCC співпрацює з системою кредитних кооперативних структур та з іншими фінансово-кредитними структурами у питаннях, що становлять спільний інтерес щодо кредитного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників [[4]].
У Великобританії кредитування придбання фермерами нерухомого майна, окрім кооперативних кредитних інституцій, здійснює сільськогосподарська іпотечна корпорація AgriculturalMortgageCorporation (AMC), створена за законом про сільськогосподарські кредити для надання довгострокової іпотечної позики з метою відродження землеволодіння, особливо молодими фермерами. У корпорацію входить 5 банківських установ, які здійснюють іпотечне кредитування фермерських господарств. Процентна ставка за кредитами становить 2,5% і є фіксованою на весь період дії кредитної угоди, або плаваючою, яка щорічно переглядається залежно від ринкових умов в інтересах фермерів. Здешевлення кредитної ставки забезпечується державними дотаціями. Пільгою є також те, що упродовж перших 12-ти місяців тіло кредиту і процентна ставка не виплачуються. Термін довгострокового кредиту становить до 40 років. Мінімальна сума кредиту – 25 тис ф.с. Боргові зобов’язання передаються від покоління до покоління, або через сім’ю.
АМС працює безпосередньо з фермерами через свою мережу земельних агентів і спеціалізованих регіональних менеджерів по сільському господарству, з якими обговорюються всі деталі одержання довгострокового кредиту для купівлі земельної ділянки з дотриманням встановлених законодавством обмежень [[5], [6]].
Спеціалізовані на кредитуванні купівлі землі фермерськими господарствами кооперативні і державні інституції надають довгострокові позики на термін від 15 років (Польща) до 50 років (Данія). Сума кредиту становить від 60% до 100% вартості земельної ділянки, на яку спрямовується кредит. Коефіцієнт ліквідності заставної земельної ділянки становить 75 ‒ 80%.
Реалізація прав селян на землю значною мірою залежить від присутності на земельному ринку державних інституцій з функціями регулювання ринку і розпорядника державних земель. У Польщі такою інституцією виступає Агентство сільськогосподарської нерухомості (ANR), в Угорщині – Національний земельний центр (NemzetiFöldügyiKözpont (NFK)), у Латвії – Латвійський земельний фонд, у Франції – Агентство з управління земельними ресурсами та розвитку сільських територій (SAFER).
Відповідно Закону Польщі "Про продаж сільськогосподарських угідь державного земельного фонду й упорядкування деяких питань щодо сільського поселення"[[7]]ANR було передано 3,8 млн. га сільськогосподарських угідь з правом передачі їх частини місцевим громадам, частини – здачі в оренду або лізинг і частини – продажу фермерським господарствам.
Для полегшення реалізації права селян на землю орендна плата встановлюється на більш вигідних умовах, а земельні ділянки продаються за цінами, на 15‒20% нижчими порівняно з приватним продажом. Крімтого, запроваджено сприятливий для фермерів законодавчий механізм розрахунку на придбану державну землю. Так, перший внесок покупця під час укладення договору становить лише 20% вартості ділянки. Покупець, який придбає земельну ділянку з метою організації нового господарства, виплачує решту вартості протягом 30 років, а за розширення чинного фермерського господарства – протягом 20-ти років[[8]].
Відома практика Німеччини, коли державна земля, орендована фермером на довгострокових засадах (від 6 років), може бути йому продана за ціною, що становить до 55% її ринкової ціни[[9]].
Агентства з регулювання земельного ринку наділені переважним правом на купівлю земельних ділянок, виставлених на продаж, що дає їм можливість впливати на цінову ситуацію в інтересах фермерів.
Підтримка доходів малих і середніх товаровиробників з метою забезпечення їм прибутковості, яка дозволяла б вести успішно господарську діяльність, а, значить, своєчасно повертати довгострокові кредити, взяті для купівлі земельних ділянок, включає цілий комплекс державних заходів, призначення яких – нейтралізувати негативні впливи зазначених вище об’єктивних чинників на економіку господарств та захистити їх від втрат заставлених земельних ділянок. Даний напрям підтримки фінансових можливостей фермерів для придбання землі не є предметом даноїстатті. Тут лише зазначимо, що, наприклад, пряма бюджетна підтримка доходності фермерських господарств у Німеччині становить 346 євро/га, підтримка, пов’язана з облаштуванням сільськогосподарських угідь – 82 євро/га, у сукупності– 428 євро/га. Сукупний обсяг державної підтримки фермерів у Франції – 357, у Польщі – 317 євро/га [[10]].Частка державних субсидій у вартості фермерської продукції у США становить 20%, а в Англії ‒ більше 25%, ЄС – 28%, Швеції, Норвегії, Японії – 60%[[11]].
Проблеми формування інституціональних засад державної підтримки придбання селянами землі для сільськогосподарської діяльності в Україні.
В Україні досвіду кредитування малих і середніх господарств банківськими кредиторами нагромаджено мало.
Аналіз практики банківського кредитування сільськогосподарських товаровиробниківзасвідчує, що банки зацікавлені працювати з тими, хто має у користуванні 500 і більше гектарів сільськогосподарських угідь. "КредіАгрікольБанк" в Україні видає кредити фермерам із землекористуванням від 200 га. Експерти різних рівнів і науковці передбачають, що позики на закупівлю земельних ділянок під їх заставу мало вплинуть на ситуацію. Усі практично банки в опублікованих численних інтерв’ю зазначають, що кредити під закупівлю пайової ділянки, яка в середньому по Україні становить 4 га, позики практично неможливі. До основних чинників, які стримують купівлю-продаж земельних ділянок, одержаних в КСП в рахунок паїв, відносять:
– відсутність статистики щодо виконання малими і середніми виробниками своїх кредитних зобов’язань;
– не випробувані практикою порядки звернення стягнення на земельні ділянки сільськогосподарського призначення у випадку невиконання малими господарствами своїх зобов’язань за кредитними договорами;
– відсутність достовірної інформації про вартість зазначеного стягнення;
– висока вартість операційних витрат банку на оцінку кредитного ризику;
– відсутність офіційної звітності про результати економічної діяльності малих і середніх господарств (зокрема особистих селянських господарств), що не дозволяє банкам оцінити можливості своєчасного повернення кредиту, наданого для закупівлі земельної ділянки;
–відсутність у малих виробників сільськогосподарської продукції кредитних історій;
– відсутність у малих господарств практики використання банківських позичок, що потребує додаткових витрат на проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи;
– проблеми селян з наданням додаткової до заставленої ділянки ліквідної застави, яка влаштовувала б банки.
Із зазначеним вище пов’язується низький коефіцієнт ліквідності землі як предмета застави – відповідно до Постанови Національного Банка України №351, він становить 0,35, тобто 35% від ціни заставленої земельної ділянки.НБУ вважає, що даний коефіцієнт ліквідності відображає об’єктивний рівень відшкодування, на який банк може розраховувати у разі невиконання позичальником кредитних зобов’язань. Причини значних втрат при реалізації одержаної банком заставленої землі пов’язується з тривалими і коштовними процедурами звернення стягнення і продажу. Отже, за один гектар купленої землі банку прийдеться надати в заставу практично три гектари землі, або дві третини вартості придбаної ділянки іншим ліквідним майном, що фермеру, а тим більше члену особистого селянського господарства, у власності якого є лише земельна ділянка, одержана в рахунок паю, здійснити неможливо. Таким чином відсутність додаткової ліквідності у малих і середніх господарств унеможливлює одержання довгострокового кредиту для купівлі землі.
Для малих господарств стоп-фактором для купівлі землі виступають також кредитні ставки – для фізичних осіб вони є суттєво вищими порівняно з корпоративними кредитами. Вищими є кредитні ставки і для малих та середніх господарств. За даними Національного банку України, у 2020 р. середньозважена ставка за користування кредитами у сільському господарстві склала 13,9% річних, а для підприємств малого і середнього агробізнесу – в середньому 20-22%.
Схваленими Урядом "Концептуальними напрямами здешевлення кредитів сільськогосподарським товаровиробникам для купівлі земель сільськогосподарського призначенням" визнається, що вартість та доступність довгострокових кредитів "залишається одним з найбільших перепон для запровадження вільного обігу земель". Особливо дорогим, або взагалі недоступним кредитний ресурс є для малих господарств, тому Уряд вважає своїм завданням запровадити інструменти, які спростять малим і середнім сільськогосподарським товаровиробникам доступність до кредитів та їх здешевлення для купівлі земель сільськогосподарського призначення.
Для розв’язання проблем передбачені два механізми:
– здешевлення кредитів сільськогосподарським товаровиробникам для придбання земельних ділянок та
– часткове гарантування за кредитами сільськогосподарським товаровиробникам на купівлю землі.
Здешевлення кредитівпередбачається, насамперед, для малих господарств. Однак, для цього позичальник:
– має бути зареєстрований у встановленому порядку як суб’єкт господарювання та відповідати встановленим критеріям;
– не бути банкрутом або перебувати на стадії ліквідації;
– не мати прострочену заборгованість перед державним бюджетом;
– бути платником до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
У рамках цього інструменту передбачено часткову компенсацію відсоткової ставки за кредитом на купівлю земельної ділянки та часткову компенсацію самого кредиту, одержаного для закупівлі землі. Позичальник може вибрати одну із цих двох програм.
Критерії визначення сільськогосподарських товаровиробників, які можуть претендувати на здешевлення кредитів, а також напрями кредитування та умови визначаються Кабінетом Міністрів України.
Компенсації відсоткової ставки за користування кредитами надається у розмірі, не більше відсоткової ставки Національного банку України, що діє на дату нарахування відсотків.
Щодо часткової компенсації тіла кредиту на купівлю землі як відсоток суми одержаного для цього кредиту, то умови доступу до даної програми також визначаються Урядом.
Зазначений механізм не забезпечить досягнення поставленої мети щодо кредитної підтримки купівлі землі малими господарствами щонайменше через два чинники. Перший полягає в тому, що особисті селянські господарства, які є основними малими суб’єктами виробництва сільськогосподарської продукції, не вкладаються у вище наведені критерії для позичальника здешевленого кредита. Вони не є індивідуальними підприємцями, а тому не можуть перебувати на стадії ліквідації. Платниками до фондів державного соціального страхування зазначені господарства також не являються. До 2024 р. змінити свій статус і набути критеріїв сільськогосподарських виробників, які можуть претендувати на здешевлення кредитів для купівлі земельних ділянок з метою розширення свого господарства до сімейної досить проблематично. З виходом на ринок юридичних осіб доступ особистих селянських господарств до здешевлених кредитів для реалізації своїх прав на купівлю землі практично унеможливлюється.
Фермерські господарства як юридичні особи у разі відповідності зазначеним урядом вимогам можуть претендувати на одержання пільгового кредиту. Однак – і це є другим чинником – наміри уряду не збігаються з інтересами комерційних банків, які встановлюють непосильні вимоги до позичальників пільгових кредитів, що підтверджує діюча в Україні практика. Механізм часткової компенсації ставки за кредитами приватних банків діє в аграрному секторі з 2000 р. Однак, фермери майже не користуються цією програмою через високу верхню межу ставки кредиту, що підлягає компенсації, високий розмір застави (до 300% від суми кредиту), вимоги авансового платежу у розмірі до 30%, терміни кредитування, в які фермери не можуть вкладатися.
Кредити на купівлю землі планується видавати на 10 років. За будь якого оптимістичного сценарію вкластися у такий термін неможливо. Оптимальним є, якпідтверджує світова практика,20-30 років.
Механізм часткової компенсації має й інші суттєві недоліки. По-перше, щорічно з бюджету необхідно виділяти значні суми коштів, які потрапляють не сільгоспвиробникам, а власникам комерційних банків. По-друге, шанс отримати кредити мають лише великі аграрні господарства, які можуть надати прийнятну для банків заставу. По-третє, існує значний системний ризик, що власники комерційних банків у будь-який момент можуть встановити інші пріоритети і відмовитись від кредитування аграрного сектора при виникненні більш привабливих умов кредитування в інших секторах економіки.
Через зазначене вище механізм здешевлення кредитів сільськогосподарським товаровиробникам у зарубіжній практиці використовується державами у співпраці не з комерційними, а з кооперативними кредитними установами. Бюджетні кошти при цьому "осідають" в банках, що належать самим фермерам, посилюючи їх фінансово-кредитні можливості у подальшому обслуговуванні своїх членів.
Другий механізм унормований прийнятим у першому читанні Законом України "Про Фонд часткового гарантування кредитів у сільському господарстві". Даним актом передбачається створення спеціалізованої небанківської фінансової установи для виконання функції "забезпечення підтримки малих і середніх суб’єктів підприємництва, що проводять діяльність у сільському господарстві, шляхом часткового гарантування виконання зобов’язань таких суб’єктів за кредитними договорами"[[12]]. Учасниками Фонду визначені держава (частка в статутному фонді – 51%) та міжнародні фінансові організації.
Право на часткове гарантування виконання зобов’язань за кредитними договорами надається мікро -,малим і середнім суб’єктам підприємства, які:
- відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні";
- є юридичними особами або фізичними особами особами-підприємцями, що займаються виробництвом сільськогосподарської продукції;
- мають у власності та/або користуванні землі сільськогосподарського призначення в обсязі, що не перевищують 500 га, включаючи земельні ділянки, які придбаваються за грошові кошти, одержані в кредит.
Фонд надаватиме гарантії в обсязі до 50% непогашеної суми боргу на термін дії кредитного договору, що не перевищує 10 років. Вважається, що це дозволить банкам розглядати малих і середніх сільськогосподарських товаровиробників як потенційних клієнтів, незважаючи на недостатність привабливої ліквідної застави для забезпечення виконання кредитних зобов’язань, відсутність фінансових звітів і кредитних історій та мінімальну фінансову грамотність позичальників.Ціна наданої гарантії, яка повинна покривати ризики по гарантіях та адміністративні витрати для забезпечення фінансової стійкості фонду, становитиме 2% річних від неповернутої суми позики.
Екстраполяція зазначеного закону на структуру реального організаційно-правового устрою України показує, що за його межами залишаються малі сільськогосподарські товаровиробники, представлені особистими селянськими і значною частиною фермерських господарств. Відповідно до Плану заходів з виконання Концептуальних напрямів здешевлення кредитів сільськогосподарським товаровиробникам для купівлі земель сільськогосподарського призначення, Уряд зобов’язав Міністерство економіки України, Державну податкову службу і Міністерство юстиції України встановити критерії визначення сільськогосподарських товаровиробників малими (п.1, підпункт 3). Це доручення не виконано, оскільки в законі до визначення мікро-, малих ісередніх господарств застосовуються вимоги, унормовані законодавчим актом щодо бухгалтерського обліку та фінансової звітності, згідно якого мікро- є підприємства,балансова вартість активів яких становить до 350 тис євро, чистий дохід до 700 тис. євро, середня кількість працюючих до 10 осіб,малими ‒ підприємства з балансовою вартістю активів до 40 млн. євро, чистим доходом до 8 млн. євро, середньою кількістю працюючих – до 50 осіб[[13]]. За даними показниками до малих можна віднести більшість дочірніх підприємств агрохолдингів та традиційних сільськогосподарських підприємств. Якщо звернутися до світового досвіду, то для поділу господарств на малі, середні і великі критеріями, як правило, слугують площі оброблювальних угідь та обсяги валового виробництва. Уведене в законі обмеження до 500 га не кореспондується ні з малими господарствами, ні з мільйонними чистими доходами.
Стримуючим фактором реєстрації власників особистих селянських господарств у статусі індивідуального підприємця, крім тих, про які йшлося при розгляді механізму здешевлення кредитів, виступає невирішеність проблеми особливостей оподаткування таких суб’єктів підприємництва з урахуванням практики західноєвропейських й інших країн. Отже, доступ українських малих господарств до програми часткового гарантування за кредитами сільськогосподарських товаровиробників за умов незацікавленості в них комерційних банків видається малоймовірним.
Основні напрями формування інституціональної моделі фінансово-кредитної підтримки придбання земельних угідь малими господарствами.
Основу інституціональної моделі фінансово-кредитної підтримки купівлі земельних угідь сільськогосподарськими товаровиробниками, зокрема малими господарствами, як показано вище, формують спеціалізовані на цих функціях державні інституції.
Створення спеціалізованих галузевих земельних банків з кредитно-банківської точки зору, на даному етапі виявилося недоцільним, оскільки здійснення операційної діяльності таких інституцій обмежена особливостями змін на земельному ринку. Функціонування таких банківських установ виправдовувало себе в умовах, коли сільське населення переважало, що обумовлювало підвищений попит на земельні ділянки і їх обіг був активним. Сьогодні, як правило, в обігу знаходиться 1-1,5% сільськогосподарських угідь. Розширення розмірів фермерських господарств значно уповільнилося, як і створення нових ферм. Перше обумовлено досягненням певного рівня концентрації угідь, обмеженого, як правило, законодавством, друге – стабільністю, а в ряді країн – і зменшенням площ оброблювальних земель. У багатьох випадках оренда земельних угідь вигідніша за їх купівлю, що також впливає на формування кредитного портфеля спеціалізованого земельного банку. Утримання таких інституцій для держави дорожчає. Ситуацією користуються приватні комерційні банки. "Виручаючи", наприклад, Угорський Держзембанк, упродовж двох років вони стали основними його власниками, за державою ж залишився лише незначний пакет акцій. Установа стала банком другого рівня і займається лише рефінансуванням учасників ринку, що видають кредити сільгоспвиробникам на купівлю земельних ділянок.
Держзембанк з функціями розпорядника й управління державними землями, регулятора ринку землі, здійснення операцій з купівлі-продажу землі, оренди, іпотеки, консолідації земельних ділянок, надання кредитів сільгоспвиробникам під знижені відсотки для придбання господарствами земельних ділянок та функціями заставоутримувача земель у Канаді закрився у 80-х роках минулого століття. Натомість зазначені функції перейшли до інших структур, насамперед до Фермерського Кредиту Канади (FCC).
У 2012 р. в Україні був створений Державний земельний банк, який практично повторив історію Угорського такого ж банку і з 2016 р. знаходиться у стані ліквідації.
В Україні функціонує небанківський спеціалізований фінансовий інститут - Український державний фонд підтримки фермерських господарств (Укрдержфонд). Однак його функції, по-перше, обмежені невеликими обсягами короткострокових кредитних ресурсів, які більшою мірою використовуються для поповнення основних коштів. На закупівлю техніки й обладнання спрямовується до чверті кредитів, на провадження виробничої діяльності – п’ята їх частина. Про цільові довгострокові кредити через Укрдержфонд, призначені для купівлі земельних ділянок для розширення діючого або організації нового фермерського господарства, не йдеться. По-друге на обслуговування особистих селянських господарств функції Фонду не поширюються
Реструктуризація і поширення функцій даної небанківської фінансової установи на пільгове довгострокове кредитування купівлі землі фермерськими і особистими селянськими господарствами, а також надання Укрдержфонду статусу гаранта повернення кредитів, виданих іншими,в тому числі, банківськими фінансовими структурами з урахуванням набутого зарубіжного досвіду, є важливим і актуальним завданням уряду.
Щодо другої основної складової інституціональної моделі кредитування купівлі землі малими і середніми господарствами слід зазначити, що правова регламентація створення і функціонування кооперативних банків в Україні значно обмежена і не визначає їх сутність як кооперативних неприбуткових кредитних структур.
Посилання статті 8 Закону України «Про банки та банківську діяльність» №2121-III від 07.12.2000 [[14]] на чинне кооперативне законодавство нікчемне, оскільки в Законах України «Про кооперацію» №1087-IV від 10.07.2003 [[15]] та «Про сільськогосподарську кооперацію» № 819-IX від 21.07.2020 [[16]] про кооперативні кредитні формування не йдеться. Отже, сільськогосподарські кооперативні банки не можуть бути зареєстровані як обслуговуючі кооперативи з неприбутковим статусом.
Не узаконені принципи діяльності кооперативних банків як організацій, що створюються для спільного ведення справ, а не для заробляння прибутків.
Не встановлено особливий режим ліцензування діяльності сільськогосподарських кооперативних банків.
Не визначено систему органів виконання функцій державної підтримки та управління розвитком системи сільськогосподарських кредитних банків.
Кооперативним банкам не надано ексклюзивне право на провадження всіх операцій за державними програмами фінансової підтримки суб’єктів сільськогосподарської діяльності.
Не встановлено правила взаємовідносин сільськогосподарських кооперативних банків з кредитними організаціями комерційної фінансово-кредитної системи, які бвиключали можливості проникнення капіталу комерційних банків та будь-якого його впливу на діяльність сільськогосподарських кооперативних банків.
Не витримує критики унормування мінімального капіталу для кооперативного банку. Якщо в Польщі він становить 1 млн. євро, то в Україні – 200 млн. грн., тобто, в межах 7 млн. євро, що практично унеможливлює створення таких структур сільськогосподарськими товаровиробниками.
Зазначенедоводить необхідність внести суттєві зміни і доповнення до чинного банківського законодавства, або прийняти окремий рамковий Закон України «Про сільськогосподарський кооперативний кредит» з орієнтацією на формування кооперативними банками європейської однорівневої системи кредитування купівлі землі сільськогосподарськими товаровиробниками із замкнутим циклом іпотечних операцій.
Законодавство щодо кредитних спілок також містить значні прогалини. Насамперед, кооперативне законодавство не унормовує їх у статусі неприбуткового обслуговуючого кооперативу. За Законом України "Про кредитні спілки" № 2908-III від 20.12.2001 [[17]] дані формування є неприбутковими організаціями. Однак Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" №2664-III от 12.07.2001 [[18]] легалізує кредитні спілки фінансовими установами нарівні з банками й іншими інституціями, які надають послуги задля одержання прибутку. Також кредитні спілки не вписуються у статті Податкового Кодексу України, які стосуються вимог до неприбуткових організацій. У результаті кредитні спілки не підлягають включенню їх до Реєстру неприбуткових організацій [[19]]. Як наслідок, вони сплачують податки і формують процентні ставки за кредити на рівні комерційних банків.
Суперечності законодавчих актів щодо економічної (неприбуткової) природи кредитних спілок докорінно змінюють природну сутність цих кредитних установ, що робить невигідним їх створення.
Також у законодавстві щодо кредитних спілок відсутня норма, яка надає право юридичним особам бути їх членами і обслуговуватися ними, що відрізняє цю організаційну правову форму кредитної кооперації від кредитних товариств європейських країн. Дана обставина обмежує участь у кредитній кооперації фермерських господарств та малих і середніх сільськогосподарських корпоративних юридичних осіб.
Організація системи кооперативних кредитних установ, як правило, здійснюється за ініціативи і фінансової підтримки держави. У США, наприклад, FarmCreditSystem сформувалася за рішенням Конгресу США відповідно до Федерального акта про кредитування сільського господарства (1916 р.). Стартові урядові субсидії становили 125 млн. дол. США, що на той час було значною підтримкою. За участі держави формувалася кооперативна система в Японії, Індії, європейських країнах.
Нині в Болгарії система кредитних кооперативів формується майже на 80% за рахунок держави і пільгової позички ЄБРР.
З огляду на поширену зарубіжну практику в Україні може бути використаний один із трьох нижченаведених варіантів державної фінансової підтримки розбудови кооперативної кредитної системи:
За першим,для формування державою капіталу місцевих (обласних) кооперативних банків (установ 2-го рівня) держава виділяє кошти з бюджету на формування капіталу кооперативних банків за обов’язкової умови, що низові кооперативні кредитні організації упродовж визначеного терміну (до 30-40 років) зобов'язуються викупити у держави відповідні частки у пайовому капіталі кооперативних банків.
Держава надає кредитним спілкам/кредитним кооперативам необхідну суму кредиту, субординованого на будь-який узгоджений термін (наприклад, 10, 15 або 20 і більше років) під низькі відсотки.
За другим державафінансуєучасників кооперативної банківської системи. Цей варіант може бути застосований у випадку, якщо на створення обласних кооперативних банків буде спрямовано частину або всі кошти, отримувані як компенсація процентної ставки за банківськими кредитами (а можливо і з інших цільових фондів), для створення кооперативної банківської системи.
Таким чином, спільні й узгоджені дії держави, товарвиробників, їх кооперативних об’єднань дозволять формувати в Україні ефективну систему фінансово-кредитного забезпечення малого та середнього бізнесу фінансовими ресурсами для придбання земельних угідь.
За третім варіантомфінансування кооперативної банківської системи здійснюється усіма учасниками. Цей варіант передбачає, що формування капіталу кооперативних банків відбувається за рахунок коштів членів низової ланки, системи коштів, що використані на компенсацію процентних ставок і бюджетних коштів.
Для підтримки активів кооперативних кредитних структур через них має здійснюватися розподіл державних субсидій і пільгових кредитів, які надаються сільськогосподарським товаровиробникам та їх об’єднанням.
Важливо зазначити, що територіальний принцип створення кооперативних кредитних структур прив’язує їх до конкретної території і громади, де проживають і працюють їх члени. Отже, формування системи сільських кредитних спілок і місцевих кооперативних банків виступає своєрідною формою фінансової "децентралізації" обігу коштів, що відіграє важливу роль у забезпеченні ефективного розвитку сільських територій "знизу в верх"[[20]].
Як зазначалося, реалізація прав селян на землю значною мірою залежить від активних дій на ринку державних інституцій. В Україні така інституція відсутня. Для її створення важливо, на нашу думку, адаптувати до вітчизняних умов досвід французького агентства SAFER. За законодавством, це – інституція, "що регулює і орієнтує ринок сільськогосподарських земель" з метою полегшення придбання земель для початку професійної діяльності фермерських господарств, особливо молодих; збільшення площ землекористування фермерських господарств до оптимального (обґрунтованого для кожної зони) розміру;упередження спекуляції сільськогосподарськими угіддями тощо.
Для виконання своїх функцій SAFERнаділена правами:
- пріоритетної купівлі земельних ділянокі продажу їх упродовж 5 років, вибираючи варіант, який найбільше відповідає зазначеним вище цілям закону;
- здійснення експертизи усіх проектів купівлі-продажу землі з позиції їхньої відповідності законодавству, щоб не допустити надмірної концентрації угідь в одних руках чи, навпаки, подрібнення земельних ділянок, купівлі земель на далекій відстані від проживання;
- відміни угоди купівлі-продажу, в тому числі через суд, якщо вона виходить за межі встановлених у регіоні мінімальних і максимальних цін;
- створення за рахунок викупу земельних ділянок земельних резервів для громадських потреб тощо.
Спеціалісти низових (районних) структур SAFERздійснюють моніторинг обороту земельних ділянок; проводять експертизу земельної власності; оцінюють потенціал господарства, в якому продається земля, і господарства, що набуває земельну ділянку; вирішують проблеми обміну земельними ділянками; обговорюють ціну з продавцем; візують документи щодо продажу і передають їх для схвалення державними органами (префектурою).
Фінансування витрат на функціонування SAFER на 50% забезпечується державою, на 50% ‒ за рахунок зборів з покупців землі. На купівлю земельних ділянок і їх консервацію SAFER виділяється пільговий кредит (під 2%) від кооперативного банку "КредіАгріколь"
Відміна мораторію на купівлю-продаж сільськогосподарських угідь за відсутності інституцій і механізмів забезпечення державної підтримки реалізації прав селян на землю, їх захисту від нечесної конкуренції на земельному ринку загрожує негативними наслідками, якто:
- концентрація угідь в руках крупного капіталу і обезземелення селян;
- спекуляція придбаними землями, використання їх як способу збагачення, а не за основним призначенням – забезпечення продовольчого суверенітету країни і життєздатності сільських територій;
- перехід права власності на землю до кредитодавця внаслідок неспроможності малих і середніх господарств-позичальників повернення іпотечного кредиту під заставу земельної ділянки;
- поглиблення аграрної спеціалізації, зростання безробіття на селі, занепад сільських поселень і сільського розвитку у цілому як результат домінування монокультурного виробництва;
- виснажливе, екологонебезпечне землекористування заради одержання сьогочасної вигоди від безсівозмінного вирощування найрентабельніших культур.
Захоплення і скуповування сільськогосподарських земель як національними, так і міжнародними компаніями, що в міжнародній аналітично-науковій літературі виражено терміном “landgrabbing”, набуває процесу нових технологій неоколоніалізму, про що попереджає ФАО ООН.
За даними аналітичної компанії LandMatrixPartnership, з 2001 р. у такий спосіб у країнах, що розвиваються, скуплено більше 250 млн. га оброблювальних земель. Аналіз, проведений міжнародною організацією Oxfamу 56 країнах третього світу, показав, що концентрація земель в руках великого капіталу призвела до виселення місцевого населення, зникнення фермерських господарств, погіршення якості земельних угідь та виникнення продовольчих криз [[21]]. Висновки цієї і цілого ряду інших міжнародних організацій полягають у наступному: скуповування земель сільськогосподарського призначення іноземними інвесторами і великими національними агрохолдингами виступає однією з найбільших загроз для життєдіяльності сільського населення, сільського розвитку та продовольчої безпеки країн – одержувачів такого виду інвестицій.
Міжнародний капітал скуповує сільськогосподарські землі шляхом використання законодавчих лазівок і тіньових операцій навіть у розвинутих країнах, де права селян на землю добре захищені. У країнах ЄС, наприклад, стало можливим набуття земельних ділянок у власність шляхом придбання статутного капіталу або його часток корпоративної ферми. У Франції в такий спосіб китайська промислово-торгова компанія Hongyang,зареєстрована в Гонконзі, скупила в двох регіонах 2600 га. У 2019 р. за аналізом Рахункової палати таких операцій європейськими і міжнародними компаніями здійснено на суму 1,2 млрд. євро. Агенція SAFERне змогла упередити розвиток зазначених процесів, оскільки її функції на регулювання власників часток корпоративних ферм не поширювались. Для виправлення ситуації у термінованому порядку прийнято Закон “Про надзвичайні заходи по забезпеченню регулювання доступу до сільськогосподарських угідь через корпоративні структури”, яким зазначені вище процеси визнано загрозою “для продовольчого суверенітету країни, майбутнього сільського господарства, розвитку фермерства і територій”. З метою усунення проблеми законом переважне право купівлі SAFERпоширено на акції та частки сільськогосподарських корпоративних структур, передбачено заходи щодо посилення адміністративного контролю над корпоративним ринком, унормовано механізми стимулювання продажу землі на користь сімейних ферм, забезпечення контролю за дотриманням цін на місцевих земельних ринках, здійснення адміністративних стягнень і анулювання неправових операцій з акціями або частками статутів корпоративних ферм й ціла низка інших [[22], [23]].
Для України прийняття у комплексі з вище зазначеними заходами аналогічного акту до 2024 р. – невідкладна справа, затягування якої приведе до незворотних негативних наслідків.
Висновки.
1. Аналіз наукової літератури і практичного зарубіжного досвіду засвідчує: формування сприятливих інституціональних умов для реалізації прав селян на землю є об’єктивно обумовленою системною складовою аграрної політики. Основу інституціональної моделі становлять кооперативні кредитні банківські структури, небанківські фінансові державні інституції та агенції з функціями регулювання земельного ринку і розпорядження державними землями з притаманною їм специфікою діяльності.
2. Спеціалізованими інституціями для поліпшення фінансових можливостей придбання селянами земель сільськогосподарського призначення застосовується комплекс механізмів, зокрема: довгострокове (до 50 років) кредитування купівлі земельних ділянок за заниженими процентними ставками; більші,порівняно з комерційними банками, суми кредитів по відношенню вартості земельної ділянки, яка придбавається, та вищі коефіцієнти ліквідності заставленої земельної ділянки (до 75%); захист вартості земельної нерухомості, переданої фермером як застави за одержаний кредит; відтермінування перших виплат кредиту; надання кредитів з виплатою у розстрочку; виконання функцій гарантування повернення кредитів, виданих іншими кредиторами.
3. Державні агенції з регулювання відносин між учасниками земельного ринку та функціями розпорядження державними землями використовують механізми, які значно впливають на ціноутворення та полегшують придбання земельних ділянок малими фермами. У країнах ЄС найбільш поширено: продаж земельних ділянок за цінами, нижчими порівняно з цінами на приватні ділянки; продаж земельної ділянки фермеру, який її орендує, за значно нижчу від ринкової ціни; використання переважного права на купівлю земельної ділянки, виставленої на продаж, з метою контролю і стабілізації цін на землю й інші.
4. В Україні зняття мораторію на купівлю-продаж сільськогосподарських угідь відбулося за відсутності інституціонального середовища, сприятливого для придбання земельних ділянок малими і середніми товаровиробниками, насамперед особистими селянськими і основною масою фермерських господарств. Запропоновані Урядом механізми кредитної підтримки купівлі землі малими господарствами, по-перше, недоступні за визначеними для них критеріями, по-друге, їх впровадження передбачено здійснювати у партнерстві з комерційними банками, що практично обнульовує досягнення мети через неприйнятність умов одержання позики для придбання угідь селянами.
5.Вирішення проблеми неможливе без зміни критеріїв визначення сільськогосподарських товаровиробників малими і середніми з урахуванням специфіки сільського господарства та набутої світової практики, створення на основі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств державної небанківської інституції пільгового кредитування придбання селянами земельної нерухомості та імплементації у вітчизняне банківське і кооперативне законодавство набутої світової правової практики в частині, що стосується принципів діяльності кооперативних банків і кредитних спілок.
6. Без здійснення зазначених заходів, спрямованих на посилення фінансових можливостей селян для реалізації своїх прав на землю,без законодавчої легалізації агенції з регулювання земельного ринку і реалізації державної землі в інтересах малого і середнього агробізнесу, а також без відтермінування допуску до купівлі земель юридичних осіб до 2030 р.Україні, загрожують процеси захоплення земель сільськогосподарського призначення великими національними й іноземними компаніями, обезземелення і люмпенізація селян, занепад сільських поселень і деколонізація сільських територій, послаблення продовольчої безпеки аж до втрати продовольчого суверенітету країни.
[1]Макконел К.Р.,Брю С.Л. Экономикс: принцыпы, проблемы и политика: Пер. с 13-го англ. изд. – М.:ИНФРА – М, 2001. – XXXIV, 974 с.
[2]Непочатенко О.О. Організаційно-економічний механізм кредитування аграрних підприємств. //О.О.Непочатенко: моногр. – Умань: УВПП. – 2007, - 456 с.
[3]FarmServiceAgency, FSA, U.S. Department of Agriculture, USDA. [Електронний ресурс]. URL:https://www.fsa.usda.gov/
[4] Фермерський Кредит Канади (FarmCreditCanada, FCC) [Електронний ресурс]. URL: https://www.fcc-fac.ca/en.html
[5]CільськогосподарськаІпотечна КорпораціяTheAgriculturalMortgageCorporationPlc (AMC) [Електронний ресурс]. URL:https://www.amconline.co.uk/
[6] Бондарчук Т.Г. Особливості та перспективи банківського кредитування сільського господарства на сучасному етапі розвитку економіки України.) [Електронний ресурс]. URL:http://194.44.12.92:8080/jspui/bitstream/123456789/5413/1/Науковий%20вісник%20Національної%20академії%20статистики%2c%20обліку%20та%20аудиту%20№3%2c%202020-85-93.pdf
[7]Ustawa "nasprzedażgruntówrolnychpaństwowegoFunduszuLądowego i zamawianianiektórychkwestiidotyczącychreformrolniczych i rozliczeńwiejskich" [Електронний ресурс]. URL:http://isap.sejm.gov.pl/isap.nsf/DocDetails.xsp?id=WDU19580170071
[8]В.Колюбакін "Чому в поляків вийшло"// журнал "TheUkrainianFarmer",06 лютого 2018 р.,[Електронний ресурс]. URL:https://agrotimes.ua/article/chomu-v-polyakiv-vijshlo/
[9] Дем’яненко С.І. Досвід Німеччини у кредитуванні під заставу сільськогосподарської землі/С.І.Дем’яненко.- Економіка АПК-2002.№10. – С.34-38
[10]В.Збарський, А.Збарська "Перспективи розвитку сімейних фермерських господарств України".//Бухгалтерія у сільському господарстві, №11-12(380-381) – 2015,червень. – С.31-36
[11]О.Супрун "Світовий досвід запровадження ринку землі та його адаптація до українських реалій"/Голос України, 4 жовтня 2019 р.
[12]Проект Закону про Фонд часткового гарантування кредитів у сільському господарстві, [Електронний ресурс]. URL:http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=3205-2&skl=10
[13]Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”№ 996-XIV, від 16.07.1999, [Електронний ресурс]. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-14/#Text
[14] Закон України «Про банки та банківську діяльність» №2121-III від 07.12.2000 [Електронний ресурс]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2121-14#Text
[15] Закон України «Про кооперацію» №1087-IV від 10.07.2003 року [Електронний ресурс]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1087-15#Text
[16] Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» № 819-IX від 21.07.2020 [Електронний ресурс]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/819-20#Text
[17] Закон України «Про кредитні спілки» № 2908-III від 20.12.2001 [Електронний ресурс]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2908-14#Text
[18] Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» №2664-III от 12.07.2001 [Електронний ресурс]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14#Text
[19] Кредитні спілки не підлягають включенню до нового Реєстру неприбуткових організацій. [Електронний ресурс]. URL: http://if.sfs.gov.ua/media-ark/news-ark/281214.html
[20]Свереда З. Виклики та пропозиції для фінансування аграрної кооперації в Україні.//Проблеми та перспективи фінансового забезпечення аграрного сектору: вітчизняний та зарубіжний досвід: матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції.- Київ: ЦП "КОМПРИНТ", 2018. – 262 с.
[21] Земля. Глобальна лихоманка. [Електронний ресурс]. URL:https://www.growford.org.ua/zemlya-globalna-lyhomanka/
[22]Сенат. №641 Закон “Про надзвичайні заходи по забезпеченню регулювання доступу досільськогосподарських угідь через корпоративні структури” [Електронний ресурс]. URL: http://www.senat.fr/leg/ppl20-641.html
[23]Законопроект № 3853 “Про надзвичайні заходи по забезпеченню регулювання доступу досільськогосподарських угідь через корпоративні структури” Пояснювальна заява [Електронний ресурс]. URL:https://www.assemblee-nationale.fr/dyn/15/textes/l15b3853_proposition-loi
