Про це пише у своєму блозі на Економічній правді народний депутат, член Аграрного комітету ВР Вадим Івченко.

Коли аграрне виробництво почне позитивно впливати на якість сільського життя, а не лише на нарощування експорту, коли якість сільського життя почне позитивно впливати на аграрне виробництво, а не посилюватиме еміграцію з сіл, тільки тоді стане можливим сільський розвиток та формування класу заможних селян.

Зараз політика розвитку аграрного сектору перекошена. Держава нарощує валове виробництво, збільшує валютну виручку від експорту, забуваючи про селян, громади та продовольчу безпеку держави. В результаті маємо надмірні запаси дешевої продукції, яку не може придбати більшість громадян України.

Такі дії влади призводять до того, що галузі аграрного сектору функціонують окремо одна від одної замість того, щоб разом досягати важливого соціально-економічно балансу. Країна з кожним роком збільшує видатки на соціальну сферу, у 2018 році вони сягнули майже 80 млрд грн або 10% усього бюджету країни.

Україні потрібні нова політика, нові цінності і нове стратегічне бачення розвитку аграрного сектору. Тільки це дозволить зробити крок до сільського розвитку, гідних умов життя і праці у селах, економічної спроможності громад та підвищення конкурентоспроможності малого підприємництва у сільській місцевості.

Звідки ж буде братися економічна основа для поліпшення життя громадян? З підвищення рівня доходів аграрного виробництва якомога більшої кількості господарств, а не з валового збору врожаю кількома десятками аграрних структур.

Чим більше сільських жителів буде отримувати доходи від ведення аграрного виробництва, тим більше коштів надійде в їх сім'ї, громади і загалом у країну.

У господарств з'являться кошти для зростання, вони стануть фінансово спроможними в доступі до землі як до головного засобу виробництва, а не як до засобу накопичення капіталу чи предмета спекуляції.

Сформується ринок покупця сільськогосподарської землі, а не ринок продавця, і саме з цього моменту можна буде починати дискусію про скасування мораторію.

Почнуть користуватися попитом товари і послуги суміжних секторів економіки, а в громадах з'являться кошти на відбудову інфраструктури. Усе це в економіці називається мультиплікаційним ефектом. Як кажуть, гроші почнуть крутитися.

Товарним сільським господарствам стане вигідно нарощувати виробництво. 334 тис домашніх господарств утримують щонайменше по дві корови і по три свині.

Домашні господарства на 70-80% покривають потреби внутрішнього ринку. Бодай подвоєння поголів'я означатиме подвоєння доходів найбільш активних сільських дворів, можливість насичувати внутрішній ринок і виводити продукцію на експорт.

Зараз домашні господарства остерігаються нарощувати виробництво, оскільки податкова політика держави до цього їх не спонукає. Люди бояться ідентифікувати тварин та запрошувати ветеринара, бо не знають, що завтра їм скаже податкова.

Збільшуючи поголів'я, селяни не міняють старої примітивної практики догляду. Якщо не вивести їх в легальне поле, ми не тільки не подвоїмо виробництво, але й можемо відбити бажання в населення купувати у селян "непевне" молоко.

У нас є бачення розвитку нової аграрної політики України за європейським зразком. Воно фокусується на добробуті сімей та громад як невід'ємній складовій галузевого розвитку. Громадяни повинні уникнути соціальної залежності від держави, а та отримає ще більшу валютну виручку від експорту продукції.

Найголовніше, що держава матиме надійний тил — самодостатній середній клас, який може існувати без соціальних пільг та міжнародних траншів. Держава мусить відновити роль та ринкові позиції селянських господарств, на які опирається економіка сім'ї і громади, що знівелює соціально-економічні проблеми в країні.

Це дозволить сформувати справжніх сільських господарів української землі, покращити соціальні стандарти і гарантії для життя у сільській місцевості.