Лист головам фракцій та груп Верховної Ради України

від Асоціації фермерів та приватних землевласників України щодо не прийняття законопроекту № 2194.

                    Асоціація фермерів та приватних землевласників України не може погодитись про прийняття у другому читанні законопроекту № 2194 (Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин) з наступних підстав:
- законопроект повністю не відповідає своєму завданню і не вирішує питань земельної децентралізації;
- законопроект практично прибирає існуючи законодавчі обмеження, які не дають можливості набувати права власності на українські землі іноземцям та створених ними юридичних осіб;
- створює нові юридичні можливості захоплювати землі постійного використання, на яких сьогодні працюють фермерські господарства;
- власники земельних ділянок після прийняття даного законопроекту матимуть менше прав ніж, ті хто користується землею на праві емфітевзису, на праві оренди та інше;
- з’являється першочергове право на придбання землі у надровидобувачів, і вони отримують право його передавати іншим особам;
також є викладені речі, які відношення до земельної децентралізації та розвитку громад, сільських територій, та створення умов для росту добробуту агро виробників (фермерів, одноосібників та інших форм господарювання на селі) – не мають.

                Приводимо деякі позиції бачення зауважень Головного юридичного управління Верховної Ради України до законопроекту №2194 у другому читанні, з 27 сторінок тексту. Зміст викладених зауважень, повністю по змісту співпадає з нашим баченням, та викладені юридично якісно.

           1. Законопроектом пропонується змінити підхід до набуття у власність іноземцями, особами без громадянства чи іноземними юридичними особами земельних ділянок несільськогосподарського призначення.
Однак це не узгоджується з положеннями Конституції України та може загрожувати національній безпеці України.
За Конституцією України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією; кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону (частини перша та друга статті 13); земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави; право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частини перша і друга статті 14).
       Так, відповідно до частин другої та третьої статті 374 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) "іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону. Іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації можуть бути суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) у випадках, встановлених законом". Таким чином, цивільним законодавством передбачено, що для відносин набуття права власності певними суб'єктами слід застосовувати принцип "дозволено тільки те, що прямо передбачено законом". Відтак, обмежена оборотоздатність землі обумовлюється її особливим статусом. Водночас положення проекту скасовують певні обмеження щодо володіння землею та випадки такого володіння, чим фактично дозволяють безконтрольне володіння землею Українського народу іноземцями, особами без громадянства чи іноземними юридичними особами.
      Так, окремі положення проекту спрямовані на полегшення доступу іноземців, осіб без громадянства чи іноземних юридичних осіб до набуття у власність земельних ділянок і фактично призводять до декларативності законодавчого положення про заборону іноземцям отримувати у власність "de facto" землю "сільськогосподарського призначення". Наприклад, проектом у частині першій статті 33 Земельного кодексу України слово "України" пропонується виключити. Відтак, наведена частина матиме такий вигляд: "Земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок". Тобто, громадянин зможе передати іноземній юридичній особі в користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, на якій така юридична особа матиме право збудувати об'єкт нерухомості та зареєструвати на нього право власності. Проте проект не містить заборон щодо можливості зміни після цього цільового призначення земельної ділянки та одержання надалі у власність іноземній юридичній особі "de facto" земельної ділянки "сільськогосподарського призначення".
       Відтак, проектом пропонується дозволити передавати у користування іноземним юридичним особам землі сільськогосподарського призначення. А у разі якщо такий суб'єкт розмістить об'єкт нерухомого майна та зареєструє на нього право власності, то можна буде змінити цільове призначення земельної ділянки і отримати іноземній юридичній особі фактично земельну ділянку "сільськогосподарського призначення" у власність.
Тобто, створюється механізм, за якого норми статті 130 ЗКУ щодо обмеження перебування у власності іноземних юридичних осіб земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва матимуть лише декларативний характер.

          2. Законопроектом пропонуються зміни до частини восьмої статті 93 ЗКУ, за якими орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису. Водночас проектом також пропонується у Законі України "Про оренду землі" статтю 4 доповнити частиною шостою такого змісту: "Орендодавцем земельної ділянки, що передана у користування на праві емфітевзису, є особа, яка використовує земельну ділянку на такому праві". Однак таке нововведення не узгоджується з положеннями ЦКУ, оскільки відповідно до статті 761 ЦКУ "право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму". Крім того, запропоновані положення також суперечать частині першій статті 407 ЦКУ, згідно з якою "право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб".

         3. За частиною шостою статті 791 ЗКУ (в редакції проекту) пропонується визначити, що "поділ, об'єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюються за згодою землекористувача, підпис якого на такій згоді засвідчується нотаріально". Однак таке нововведення призводить до обмеження прав власника щодо розпорядження своїм майном. Тобто, особа, якій належить така правомочність, як "користування", – фактично зможе на власний розсуд забороняти власнику розпоряджатися своїм майном.

            4. Законопроектом ЗКУ доповнюється новою статтею 1301 "Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення", згідно з якою переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення матимуть: особа, яка має спеціальний дозвіл на видобування корисних копалин загальнодержавного значення, якщо відповідно до інформації Державного земельного кадастру така земельна ділянка знаходиться в межах ділянки надр, наданої такій особі у користування, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності особи, яка використовує земельну ділянку на правах власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію, а також крім земельних ділянок для садівництва (перша черга), а також орендар земельної ділянки (друга черга).
Такий законодавчий підхід щодо надання надрокористувачам першочергового права на купівлю земельної ділянки сільськогосподарського призначення:
– викладено без урахування положень статей 13 і 14 Конституції
– може призвести до неконтрольованого використання земель сільськогосподарського призначення і, як наслідок, – до порушення частини сьомої статті 41 Конституції України, згідно з якою "використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі".

            5. Частиною першою статті 149 ЗКУ (в редакції проекту) передбачається, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження такими земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗКУ. Водночас зміст "інших потреб" є невизначеним, а відтак, зазначені органи наділяються дискреційними повноваженнями, що створює ґрунт для корупційних зловживань.

            Звертаємось до народних депутатів Верховної Ради України з пропозицією не ухвалювати запропонований законопроект №2194 у другому читанні та рекомендуємо відправити його на повторне друге читання з метою врахування всіх зауважень Головного юридичного управління Верховної Ради України до законопроекту №2194 у другому читанні, та надати даному законопроекту бачення дійсного змісту – земельної децентралізації.

            З повагою,
Президент Асоціації фермерів та
приватних землевласників України                                                                                      Стрижак М.І.