Так про нинішній стан земельних відносин висловився в розмові з нашим кореспондентом Олег Віталійович Пожидаєв, директор ТОВ Агрофірма «Агропромсервіс», Донецька область. Наводимо його пряму мову з незначними скороченнями, яких потребує формат видання:

2021 рік став для аграріїв та землевласників України, без перебільшень, роком революційних змін та точкою неповернення. Впевнений, що аграрна галузь вже ніколи не буде такою, яку ми звикли її бачити раніше. Останній раз подібні за своїм масштабом події в АПК відбувалися 20 років тому.

Ринок землі та реформа місцевого самоврядування, а саме створення Об’єднаних територіальних громад (надалі ОТГ) започаткували процес зміни власників земельних ділянок. Я не є прибічником максимально «ліберального» ринку землі, який на початку пропонувався владою, але вважаю, що кінцева редакція «земельного» законодавства є більш-менш прийнятною. Проте, це скоріше є результатом не намірів влади, а тиску фермерського середовища, аграрних асоціацій та АФЗУ зокрема. Декларування переважного права орендаря на купівлю земельної ділянки та обмеження на 100 га в одні руки дозволило захистити права орендарів, які багато років інвестували в землю, та запобігло масовій генерації нових латифундистів. А «старі» латифундисти у нас вже були, не дивлячись на мораторій, завдяки «діркам» у законодавстві.

Треба розуміти: де-факто, ринок землі існував і до липня 2021 року. З одного боку, продаж земель під особисте селянське господарство (далі ОСГ) функціонував багато років і жодної скарги від селян з цього приводу ми не чули. Проте існував і продовжує існувати інший – «тіньовий» ринок сільськогосподарської землі – це продаж за договором емфітевзису. Де-юре, це передача права користування земельною ділянкою на десятки років. Проте, давайте будемо відверті один з одним. Емфітевзис – це обман держави! Тому що фактично за цим договором передавалось не право на користування, а право власності на землю! Як правило, разом із договором емфітевзису «продавець» надавав «покупцю» довіреність та заповіт на цю земельну ділянку. Таким чином, «продавець» та «покупець», укладаючи договір емфітевзису, вводили державу в оману, називаючи цю угоду довгостроковою орендою та приховуючи, крім того, її реальну вартість, щоб не платити податки. Не кажучи вже про те, що емфітевзис дозволяє реальним власникам землі уникати обмежень на консолідацію в одні руки, що створює несправедливу ситуацію на ринку.

Тому мені дивно зараз бачити скиглення деяких набувачів цих земельних ділянок за договором емфітевзису, які опинилися в ситуації, коли продавці – власники цих земельних ділянок – скасовують видані раніше довіреності та заповіти на землю, оскаржують у суді договори і вимагають або заплатити їм за цю землю ще раз, або взагалі повернути її. Панове емфітевти, а ви що – не розуміли, що робили, коли ставили свої підписи на цьому фіговому листку, сподіваючись прикрити обман?!

Переконаний, що за будь-який вчинок повинна бути відповідальність! Тому ВР має прийняти Закон щодо визнання раніше укладених договорів емфітевзису недійсними. Наразі законодавство дозволяє нормально оформити право власності на землю, враховуючи всі обмеження та сплату податків до місцевих бюджетів. А цей правовий безлад має бути ліквідований.

Децентралізація у виконанні тотально корумпованих чиновників завдала значної шкоди земельним відносинам фермерів із державою. Справа в тому, що землі за межами населених пунктів, які раніше перебували на балансі районів та Облдержадміністрацій, були передані ОТГ. І тепер, щоб продовжити чинний договір оренди на таку землю, укласти новий чи отримати ОСГ у власність, треба звертатися до нових органів місцевої влади. У більшості областей України цей процес вже пройдений, проте в Донецькій області, де знаходиться моє підприємство, ОТГ були сформовані Кабміном лише нещодавно, фактично в примусовому порядку. В теорії ОТГ – це добре. Вони ніби ближче до об’єктів, якими розпоряджаються, відтак мають бути зацікавленими у наповненні бюджету, до них має бути простіше достукатись пересічному фермеру. Але ж на практиці – зовсім інакше: місцеві князьки, очоливши ОТГ, намагаються захопити навіть ті землі, якими не мають права розпоряджатися, щоб отримувати із них додаткову корупційну ренту. Новостворені ОТГ також намагаються розривати раніше укладені договори оренди із сільськими радами, очікуючи коли фермер, що опинився в безвихідному становищі, прийде і принесе конверт із хабарем. І розмір цих корупційних доходів на місцях став настільки великим, що існують навіть випадки, коли народні депутати складали свої мандати, аби тільки очолити місцеві органи самоврядування і наповнювати кармани із дерибану землі. Декілька років тому таке було складно уявити, тому що колись статус народного обранця був вершиною політичних амбіцій для більшості політиків, але тепер все інакше, і це реальна історія із життя Донецької області.

Я не випадково роблю акцент на Донецькій області, адже ситуація тут дещо відрізняється від інших регіонів України. Перш за все, Військово-цивільні адміністрації (далі ВЦА), які замінили «класичні» органи місцевої влади, дещо обмежені в своїх повноваженнях, зокрема щодо виділення землі у приватну власність. Тому склалася ситуація, коли селяни, подавши заяву на виділення землі у приватну власність ще до створення ВЦА, не можуть завершити процес її оформлення, тому що ВЦА не має права видавати розпорядження на затвердження проектів землеустрою та остаточного виділення земельної ділянки у власність. Отже, і процес оформлення, фактично, залишився в підвішеному стані. Аналогічна ситуація і з проєктами та договорами оренди, котрі починали оформлюватись до весни 2021 року в сільських радах.

Здавалося б: ну чого кричати «рятуйте», коли закони цілком лояльні до фермерів і процес щойно розпочався. З часом, мовляв, усе стане на місця, і будемо спокійно працювати. Все так – якби ж не сумнозвісні українські реалії! Справа в тому, що як тільки у фермера щось не зовсім так із документами на землю, то до нього неодмінно прийдуть усі можливі правоохоронні органи: поліція, прокуратура, СБУ і т.ін. І прийдуть вони не будь-коли, а в самий важкий для фермера час – під час збирання врожаю на полі, в яке він інвестував свої гроші, час та сили. Тому що саме в цей момент фермер є найбільш вразливим: у нього на полі осипається готовий до збирання врожай, а це «живі» гроші, він цінує кожну хвилину, бо простій – це втрати врожаю. А правоохоронці, прикриваючись війною та нібито питаннями національної безпеки, арештовують його комбайни, зерно і спонукають до того, щоб він ішов «домовлятися та вирішувати питання». Оскільки (це не секрет) корупція в правоохоронній та судовій системі досі квітне буйним цвітом, то головними ворогами так званих правоохоронців вважаються не вояки РФ, сепаратисти, колаборанти, а власні фермери!

Розумію, що це проблема всіх регіонів України, але в Донецькій та Луганській областях вона є особливо гострою. Людина звикає до всього, навіть до обстрілів, але вона не може звикнути до несправедливості. Корупціонери в погонах створили на Донбасі інформаційний вакуум, на загальнодержавних ЗМІ в контексті регіону важко почути хоча б про якісь проблеми, окрім обстрілів. Ви ніколи не знайдете статті чи сюжети про те, як у цих регіонах доводиться вести бізнес, з якими проблемами стикаються місцеві фермери. Реалії такі, що фермер витрачає більшість часу не на вивчення фермерської справи та отримання нових знань у землеробстві, а на вивчення Кримінально-процесуального кодексу!

Тому я приходжу до того висновку, що земельні правовідносини є хоча й дуже болючими для фермера, але на перший план видять більш глобальні проблеми із корупцією у правоохоронній та судовій системі нашої держави. В таких умовах про розвиток села та повернення молоді в сільську місцевість навіть соромно говорити.

А тепер трохи про гроші

Будь-які земельні відносини пов’язані зі сплатою податків. Розмір земельного податку чи ПДФО, який сплачується при продажу земельної ділянки, розраховується виходячи зі сформованої нормативно-грошової оцінки (НГО) цієї земельної ділянки. Знову проблема. Справа в тому, що нормативи, за якими НГО формується, досить дивні та застарілі. В результаті оцінка дуже часто є несправедливою та завищеною. Особливо це стосується посушливих регіонів Сходу та Півдня України.

Натомість, не слід забувати, що держава останніми роками завжди намагається отримати від аграріїв все більше й більше податків. Підвищення ставки податку не може залишатися непоміченим і може призвести до невдоволення фермерів, а це владі не потрібно. Тому вона знайшла для себе інший прихований спосіб постійно збільшувати надходження від фермерів у бюджет – це поступове завищення НГО. Доходить до смішного, коли ринкова експертна оцінка є вдвічі меншою за нормативно-грошову. Але фермер вимушений платити податки саме з НГО. Її завищення – це не похибка рахівників, а свідомий умисел влади. Уряду потрібно негайно відреагувати!

Закон 5600 – не догма, а лише інструмент. Тому я сприймаю його з поміркованим оптимізмом: якщо зосередитись на нормах, що стосуються виключно аграрної галузі, то він може навіть допомогти встановити справедливість та вирівняти в умовах усіх фермерів. А далі – час покаже. Потрібно розуміти, що більшість українських фермерів конкурують між собою не за ринки збуту виробленої продукції, а за землю, за лояльність пайовиків на місцях. Тому той, хто не платив жодних податків, продавав за готівку зерно, не витрачався на працівників та адміністрування, не реєстрував договори оренди, має можливість сплачувати більшу орендну плату, ніж той фермер, який брав на себе повне податкове навантаження, працював «по-білому» та нічого не приховував від держави. До речі: наше підприємство завжди працювало відкрито, сплачувало всі податки, ми створюємо набагато більше робочих місць, ніж наші сусіди, тож для нас податкове навантаження за цим Законом не зросте. Тому ласкаво просимо у клуб легальних фермерів! Тут буде весело і гаряче!

А я знаю, про що кажу, тому що мені доводиться постійно відбиватися від нападів податківців, від проблем, які вони створюють моєму підприємству. Тут доходить до абсурдів. Ось перший: ми вже рік не можемо домогтися того, щоб податкова нарешті виконала рішення суду. Абсурд другий: рік тому були введені ліцензії на зберігання пального, начебто для того, щоб здолати нелегальний ринок дизельного палива. Хоч фермери й не продають паливо, але отримати такі ліцензії все одно зобов’язали. Ми оформили цю ліцензію, а через місяць до нас прийшли податківці із перевіркою та виписали штраф за те, що ми не подали в податкову звітну інформацію за новою формою.

Найсвіжіший приклад: нещодавно змінилося керівництво ДПС України, і під виглядом боротьби зі скрутками почалися масові блокування податкових накладних аграріїв. Так, знову фермерів призначили винними в усіх проблемах. Не оминула ця участь і нас. Враховуючи, що ми завжди відкрито відстоюємо свою позицію у юридичній площині і не йдемо «домовлятися», місцеві податківці вирішили скористатися можливістю та заблокувати роботу нашому підприємству. Наскільки мені відомо, багато фермерів вже постраждали від цих дій ДПС. І влада має отримати за це відповідну реакцію від фермерського середовища!

Можна скільки завгодно ходити по колу та розмовляти про проблеми фермерів в Україні, але треба зрозуміти нарешті одну просту істину. Щоб фермера чув законодавець чи умовний податківець, наш голос має бути потужним та єдиним! Колеги-фермери, сховати голову в пісок (чи то в землю) не вийде, рано чи пізно до вас також прийдуть. Тому немає іншого шляху, окрім як об’єднуватись. В асоціації, кооперативи чи громадські організації – байдуже. Проте, не сидіти тихо з краю.

Наша АФЗУ – це одна із організацій, яка не стоїть осторонь проблем звичайних фермерських господарств. І щоб не скаржитися на щораз нові законодавчі ініціативи влади, потрібно кожному з нас самому проявляти ініціативу! Єднаймося – і вистоїмо!

Слава Україні!

Олег Віталійович Пожидаєв,

директор ТОВ Агрофірма «Агропромсервіс», Донецька область

Спілкувався Володимир Ярошенко