Результати дослідження в рамках теми «Повоєнне забезпечення кліматичної та природоресурсної стійкості агропродовольчого виробництва України» науково-аналітичну доповідну записку «Перехід на екологічне та кліматично-адаптоване агрогосподарювання – стратегія повоєнного відновлення сільського господарства», у якій наведено оцінки ризиків і потенціалу розвитку агропродовольчого виробництва України в умовах посилення кліматичних змін та окреслено основні напрями подолання несприятливих проявів такого процесу. Розроблені за результатами дослідження рекомендації мають сприяти пом’якшенню негативних наслідків зміни клімату і воєнних дій у розрізі економічної, кліматичної, екологічної, соціальної сфер, а також забезпечити перехід до більш адаптивної моделі агрогосподарювання.

НАУКОВО-АНАЛІТИЧНА ДОПОВІДНА ЗАПИСКА

«Перехід на екологічне та кліматично-адаптоване агрогосподарювання – стратегія повоєнного відновлення сільського господарства»

Аграрний сектор України у повоєнний період очікує вирішення складних питань, пов'язаних з:

- адаптацією до критичних змін клімату;

-призупиненням процесів деградації і опустелювання сільськогосподарських угідь;

- консервацією і відновлюванням продуктивності сильно деградованих та уражених бойовими діями земель;

- переходом до нових технологій сільськогосподарського виробництва в контексті вимог Спільної аграрної політики ЄС і Європейського зеленого курсу.

Кожний названий процес потребує здійснення комплексу інноваційних заходів, які у сукупності суттєво змінять нинішню систему землеробства, обумовлять структурну трансформацію сільськогосподарського виробництва, освоєння нової логістики і нових ринків збуту продукції.

Зміна клімату є однією з найбільших сучасних проблем людства, і її вирішення – пріоритет у внутрішній та зовнішній політиці багатьох країн. В Україні, згідно з даними метеорологів, такі зміни відбуваються прискореними темпами: протягом останніх років середня температура повітря зростала майже у два з половиною рази швидше, ніж глобальна і лише за останні 10 років – на 1,7°С. Водночас середній рівень опадів зменшився на 1,5-2%, а в Кіровоградській обл. з 2015р. по 2020 р. – на 10%, у Луганській – 15%, в Одеській – 17%, в Миколаївській – на 20%, Дніпровській і Херсонській – на 23%, Запорізькій – 24%, в Донецькій обл. – 25%.

За останні три роки ситуація погіршилася. Зменшення опадів у південних областях наблизилося до 50%. У ряді південних степових і східнолісостепових регіонів осінніх і зимових опадів у 2024-2025 рр. практично не було. У Полтавській, Харківській, Луганській, Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій областях виник критичний дефіцит вологи. В чотирьох останніх областях зафіксований найнижчий показник вологості за всю історію метеорологічних спостережень.

Опади все більше набувають зливового характеру з шквалами та градобієм, що посилює ущільнення і ерозію ґрунту. Підвищення температури повітря та характер опадів зумовлюють збільшення кількості та інтенсивності посушливих явищ у вегетаційний період розвитку рослин. За останні 20 років повторюваність посух збільшилася вдвічі.

У результаті вищезазначеного фіксується зміщення природних зон з півдня на північ до 200 км. Якщо Кіровоградська область за агрокліматичними умовами належала до Північного Степу, то наразі вона набуває умов областей Південного Степу. Херсонська, Запорізька, Одеська, Миколаївські області з Південного Степу переходять до зони Сухого Степу, яка по сумі температур наближається до сухих субтропіків. Північний Степ практично поступово наближається до Київської області, а Полісся все більше набуває умов Лісостепу.

У Степовій зоні температура +35 С° очікується протягом 70 днів, а період без дощу – до 90 днів у рік. В результаті богарне землеробство стає дуже ризиковим, а в зоні Сухого Степу – практично неможливим.

На зміни клімату накладаються прогресуючі процеси деградації сільськогосподарських угідь: поширення водної ерозії, дефляція ґрунтів, погіршення фізичних властивостей ґрунтового покриву, його поживне виснаження та зниження вмісту гумусу, радіоактивне й інші види забруднення та зменшення ґрунтового біорізноманіття. Найбільше піддані деградації ґрунти Степової зони та Східного Лісостепу – до 80% проти 43% по Україні. Наразі у цих регіонах деградаційні процеси ґрунтів довоєнного періоду значно посилились під впливом бойових дій.

На порушених бойовими діями землях фіксуються механічний, фізичний, хімічний, фізико-хімічний, біологічний види деградації. Механічна деградація проявляється в активізації ерозійних процесів, механічному порушенні морфологічної будови профілю ґрунту, фізична – у зміні гранулометричного стану ґрунту, його ущільненні важкими воєнними машинами, хімічна – в погіршенні гумусового стану ґрунтів, засоленні, забрудненні, фізико-хімічна – в підкисленні та підлуженні, біологічна – у зменшенні біологічної активності тощо.

Зміна клімату і руйнівний стан ґрунтового покриву обумовлюють необхідність переходу від індустріально-інтенсивної хімічно орієнтованої до ресурсоощадної агроекологічної системи землеробства. Наукою і практикою агроекологія визнана одним з найбільш доступних, низьковитратних і екологічно релевантних шляхів оптимізації землекористування. Вона включає цілий комплекс заходів, які сприяють формуванню стійких агроекосистем, а саме: впровадження сівозмін з насиченням їх культурами, що покращують середовище; раціональне використання органічних добрив (гною, рослинних наземних залишків, сидератів) і зменшення застосування мінеральних добрив; застосування енергозберігаючих методів обробітку ґрунту, поширення нульового обробітку ґрунту; терасування, мульчування та контурну систему обробітку схилових полів; здійснення агролісомеліоративних захисних насаджень по периметру сільськогосподарських полів; використанням фізичних і біологічних методів боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур; поєднання із землеробством тваринництва та аквакультури у фермерських системах.

Агроекологічними системами сільськогосподарського виробництва наразі є органічне сільське господарство, біодинамічне землеробство, технології використання ефективних мікроорганізмів (ЕМ-технології); біоінтенсивне землеробство. Кожна із систем має свої особливості і може використовуватися відповідно до конкретних ґрунтових та кліматичних умов, нерідко доповнюючи одна одну.

Перехід до агроекологічного землеробства вимагає реструктуризації посівних площ сільськогосподарських культур, спрямованої на призупинення деградаційних процесів та досягнення балансу між короткотерміновою рентабельністю і довгостроковою продуктивністю сільгоспугідь.

У цьому контексті у Степовій зоні структура зернових колосових може в основному зберегтися, а вирощування кукурудзи можливе лише за умови організації зрошення. Частину посівів м’якої пшениці в нових умовах доцільно буде замінити посівами твердої пшениці і відновити історичну роль України як експортера зерна цієї культури.

Посіви соняшнику – вологолюбивої культури, яка найбільше адсорбує з ґрунту води та найбільше виносить з урожаєм поживних речовин порівняно з іншими культурами, доцільно замінити в зоні ризикового землеробства і з високим рівнем деградованих земель круп’яними культурами з підвищеною посухостійкістю і солестійкістю (останнє має важливе значення, оскільки осолонцьовані землі знаходяться саме в Степовій зоні). Це, насамперед, сорго, зерно якого використовується як для споживання, так і в якості сировини для переробки, та просо – добрий попередник для озимої пшениці.

Уведення в сівозміни олійних зернобобових-азотофіксаторів сої, нуту і арахісу – культур з цінними харчовими властивостями, на які є попит у багатьох регіонах світу – забезпечить зберігання достатніх запасів вологи в ґрунті для одержання рівномірних сходів посіяних після них культур та відновлення продуктивності виснажених угідь. Важливе значення матиме наявність у структурі посівних площ багаторічних бобових трав. Можливе також уведення післяжнивних сидеральних посівів.

Набір зазначених культур з притаманним їм найтривалішим періодом повернення на попереднє місце вирощування дозволяє перейти на зернові короткоротаційні 4-пільні сівозміни (табл.1)

Таблиця 1

Запропонована структура посівних площ дає змогу розмістити зернові після рекомендованих найкращих попередників, що відповідає науково-обґрунтованим нормам підбору культур та їх чергування.

Такі сівозміни поширені в зонах з адекватними до українських степів кліматичними умовами Канади та США.

Перехід на рекомендовані короткоротаційні зернові сівозміни змінить структуру експорту продукції з даної зони. Експорт соняшнику поступово заміниться збільшенням експорту зернових і бобових та круп'яних культур в результаті нарощування їх виробництва за рахунок підвищення продуктивності угідь шляхом забезпечення бездефіцитного балансу гумусу введенням рослин-азотофіксаторів, зменшення ерозійних процесів і, відповідно, втрат поживних речовин та організації зрошування кукурудзи.

У регіонах Західного і Центрального Лісостепу структурні зміни у виробництві сільськогосподарської продукції не потребують таких радикальних заходів. Природні ресурси цієї частини Лісостепу знаходяться в менш виснаженому стані. Зона уникнула вузької спеціалізації і зберегла полікультурне виробництво. Структурні зміни полягатимуть у відновленні кормової бази і тваринництва за рахунок часткового скорочення посівних площ, насамперед, під соняшником та ріпаком, з одночасним розширенням площ під зернобобовими культурами, зокрема, горохом, якому найбільше підходять природно-кліматичні і ґрунтові умови зони та який є добрим попередником для цукрових буряків і зернових колосових.

Цукрові буряки і соняшник – культури, особливості яких обумовлюють найтриваліший (7-9 років) період їх повернення на попереднє місце вирощування – визначають необхідність переходу на довгоротаційні не менше, ніж 8-пільні сівозміни (табл. 2).

Таблиця 2

Перехід на довгоротаційні сівозміни має стати основою організації структурної перебудови товарного виробництва сільськогосподарської продукції в умовах кліматичних змін і в Поліській зоні. Ротаційність сівозмін у поліському регіоні визначить відновлення вирощування льону і хмелю. Відновленню підлягають також кормові угіддя. Ще напочатку 2000-х років Полісся з площею угідь, утричі меншою від інших зон, утримувало 43% загальнонаціонального поголів'я великої рогатої худоби, яке наразі зменшене наполовину. Очікуване зміщення кліматичних умов не відміняє сприятливого середовища для розвитку цієї галузі тваринництва. Край, відновивши кормові сівозміни та пасовища, може стати спеціалізованою зоною для вирощування м'ясного поголів'я худоби та експортером яловичини.

Запропонований підхід щодо диверсифікованого набору сільськогосподарських культур для агрокліматичних зон України з відповідним чергуванням у сівозмінному землеробстві є інструментом, який забезпечить підвищення стійкості сільського господарства в умовах зміни клімату та способом знаходження балансу між короткочасними економічними інтересами людей та збереженням довгострокової продуктивності сільського господарства в інтересах всього суспільства.

Складним, але невідкладним є вирішення питання консервації сильноеродованих, малопродуктивних та уражених бойовими діями земель. Цілями сталого розвитку України на період до 2030 р. передбачено вивести з обробітку в межах 4 млн га орних земель та удвічі збільшити площі сіножатей і пасовищ. Однак, з часу прийняття Цілей (2015 р.) не узаконено економічний механізм здійснення цих завдань, тому вони не виконуються. У цьому контексті необхідно ставити питання про законодавче унормування:

• визначення державної структури, в управління якої передаються земельні ділянки на консервацію, правила передачі ділянок на засадах оренди та здійснення орендних платежів, механізми часткової державної компенсації власникам витрат на агроекологічні заходи, які здійснюються на законсервованих землях (створення лук і пасовищ, здійснення лісонасадження, створення водно-болотних угідь тощо);
• умов збереження за власниками земельних ділянок права здійснювати на землях, що знаходяться на консервації, випас худоби, скошування сіна, збір насіння трав, застосовувати інші методи розумного використання угідь, переданих у тимчасове державне управління.

Ключову роль у відновленні деградованих і забруднених земель, особливо в регіонах, що постраждали від воєнних дій, може відіграти біоенергетика. Вирощування багаторічних енергетичних рослин на маргінальних територіях дозволить не тільки збільшити обсяги виробництва біомаси, а й покращити якість ґрунту, знизити рівень забруднення важкими металами та сприяти вуглецевій секвестрації.

У (по)воєнний період необхідним є державне стимулювання розвитку біоенергетики, що включатиме різноманітні заходи та інструменти, спрямовані на підтримку виробництва біоенергії. Необхідно заохочувати фермерів до вирощування енергетичних культур на маргінальних та забруднених землях шляхом надання їм фінансової підтримки у вигляді субсидій або грантів для розвитку проектів з виробництва біоенергії зі створених спеціальних інвестиційних програм або фондів для залучення приватних інвестицій у біоенергетику. Також треба розробити цільові програми фінансової підтримки фермерів, де передбачити забезпечення доступу фермерів до ресурсів та технологій переробки біомаси, включаючи можливості доступу до машин та механізмів, задіяних у технологічному циклі вирощування, збирання та переробки енергетичних рослин; забезпечення часткового державного відшкодування відсоткових ставок банків фермерам, які вирощують енергетичні рослини на біопаливо. Зазначені заходи сприятимуть збільшенню частки біоенергетики у загальному енергетичному балансі та зменшенню викидів парникових газів.